Пролог.

 - Валік зник!!  - як не прикро Вірі було це визнавати, але це було правдою.

Мама з червоними очима одразу ж почала плакати. 

 -  Не плач! - Віра підвелася і підійшла до вікна. 

Весна вступала в свої права, природа повільно прокидалася. Віра подивилась на небо. Навіть воно вже трохи змінилось. 

В відображенні скла на неї дивилась білява дівчина з великими світлими очима.

Брат вже місяць не виходив на зв'язок взагалі. Рік тому він поїхав до міста влаштувався в нічний клуб і заробляв непогані гроші, які пересилав їм.

Дякуючи цим грошам, Віра майже довчилась у медичному коледжі. Навіть трохи раніше хотіла влаштуватись на роботу по професії, але Валік зненацька зник. 

Хвилювання за нього затьмарювало всі інші справи і враження, змушуючи постійно повертатися думками до цього.

Валік був старший за Віру на три роки і зовні був схожим на батька, якого вони ніколи не бачили. Віра же була схожою на маму. Про батька вони не розпитували, бо мама вправно уникала цієї теми, не бажаючи щось розповідати.

 - Треба їхати його шукати!

 -  Куди? Ти що з глузду з'їхала? Ти ж не знаєш де він жив? З ким спілкувався? І взагалі куди йти в великому місті?

- Я знаю, що останнім місцем роботи був " Галеон". Цього достатньо. Влаштуюсь туди на роботу. Може хтось щось знає? Принаймні це краще ніж сидіти склавши руки.

 - А навчання? 

 - Можна довчитись дистанційно, зараз це не проблема.

Мама скептично дивилась на неї, але вже так сильно не заперечувала, як попереднього разу. Їй самій була нестерпна невідомість. Вона підійшла до неї і стала поруч.

Віра обійняла її, уважно подивившись в очі 

 - Я йому дуже вдячна і тобі. Тому не можу спокійно сидіти і чекати. А може йому допомога потрібна?

" Чи він в небезпеці?" - додала про себе дівчина, але вголос не стала казати.

Очі мами заблищали і Віра відчуваючи, що зараз теж заплаче, подивилась на її руки.

Гарні, доглянуті з витонченими пальцями, як у справжньої піаністки. Віра трохи стиснула їх, підтримуючи її.

 - Ми повинні триматися....

Мама все життя працювала в музичній школі. Навчала дітей грати на піаніно і тому вони з Валіком з дитинства любили музику  понад усе. Музичну освіту вони отримували майже з пелюшок.

Віра роздивилась їхнє житло. З сумом згадавши, що піаніно вони продали, коли вона вступила на перший курс.

А зараз вона би залюбки зіграла, музика її заспокоювала і відволікала. Граючи вона втрачала плин часу, забуваючи майже про все на світі.

Валік після цього вирішив все ж поїхати, хоча теж мріяв про навчання, але можливості не було. Вона теж хотіла так зробити, але брат з мамою їй це не дозволили. Дівчина згадала  слова брата перед від'їздом.

 - Навчайся. Може хоч тобі пощастить.

Валік подарував їй шанс на краще життя і майбутнє і вона не могла цього забути. Згадавши брата їй знову закортіло заплакати, але при мамі вона не могла цього зробити. 

Надію, яка ще не зникла потрібно плекати і оберігати, бо вона дає сили діяти незважаючи на страх та невпевненість.