Глава 18

З усіх затишних оазисів великого міста мені найбільше сподобалася широка набережна. Навесні майже безлюдна через поривчастий холодний вітер. Тут найкраще відчувалося передчуття весни, незважаючи на озноб, що пробирав усе тіло поблизу води. Тут чітко відчувався той запах — свіжий і хвилюючий, сповнений нетерплячого очікування.

Я неспішно прогулювався вздовж ажурних огорож, вимкнувши телефон і поринувши у власні думки. Потім переходив по підвісному містку на острів — пустельний і поступово оживаючий, сідав на лавку й розглядав водну гладь, прикриваючись від пронизливого вітру вовняним шарфом.

Все налагоджувалося, все потихеньку займало свої місця. Я знайшов роботу та звикав до нової обстановки. Звісно, мені було некомфортно в обширній багатолюдній корпорації після скромного невеликого офісу в селищі. Співробітники здавалися цілковито поглинутими роботою, зосередженими на конкретному результаті. Не було душевних посиденьок і ледачого байдикування, як на попередньому місці. Усі продуктивно працювали й поспішно розбігалися по домівках.

Тому навіть після робочого дня я неодмінно приходив сюди. Відсторонитися від божевільного темпу й щоб спокійно споглядати. Іноді мені навіть здавалося, що я відчуваю бажаний запах малини та винограду, кокетливо лоскочучий мені ніздрі. Я намагався його зловити, утримати, вдихнути, ішов за ним по хвилюючому шлейфу, але він час від часу вислизав, залишаючи мене наодинці.

Я намагався знайти свою подругу, переглядаючи оголошення й телефонуючи в компанії, у назві яких хоч якось згадувалося слово «консультація». Дурнувато, безрезультатно, безглуздо. Таких фірм — тисячі. А в них працюють сотні Олександр. Але я продовжував шукати, у душі навіть не тішачи себе надією на доцільність своїх дій. Та й не міг припинити, смиренно розуміючи, що, якщо перестану монотонно набирати номери, то позбавлю себе навіть примарної ймовірності зустрічі.

Я усміхнувся про себе, згадуючи кумедно зморщений носик. Звісно, в цьому вся Санька. Могла б працювати продавцем, перукарем, кондитером. Але ж ні, ми — консультанти. А в чому саме підказуємо — незрозуміло. Я з роздратуванням усвідомив, що консультанти є всюди. У магазинах, турагентствах, навіть у новомодних лікарнях і дитсадках. У кожній захудалій організації, що претендує на звання фірми, сидять тонни консультантів усіх видів.

***

Я продовжувала наполегливо набирати номер, скидаючи одразу, як тільки глухий жіночий голос оживав зі своїм монотонним заявленням. Ох, і противний голос! Могли б знайти і трохи кращий баритон. Або трохи урізноманітнити її мову. Щоб після десятка порожніх наборів тітка починала співати або короткі повісті видавати, а не повторювала нудну історію про абонента.

Настав синій вечір. Виснажена сьогоднішнім днем, я заснула, ледве переступивши поріг квартири та приклавши повну думок голову до дивану.

А вранці проспала, не бажаючи розлучатися з барвистими снами. Довелося панічно бігати по квартирі, збираючи речі й намагаючись привести себе бодай до якогось вигляду. Рівно о десятій запланована важлива зустріч. Браві співробітники нашої фірми впіймали дуже великого клієнта, і тепер усі старалися досконало виконати умови договору, попутно обдаровуючи важливу рибину увагою та канцтоварами з нашим логотипом. Мені ще потрібно було зайти на роботу, уважно вивчити документи та підготуватися до зустрічі. Потім знову повертатися до методичного набору номерів Сашка.

***

Я сидів у кабінеті, наполегливо втупившись у монітор. Двері відчинилися, і в утворений проріз просунув голову хлопчина з мого відділу. Один із багатьох, таких схожих між собою. Я навіть не намагався запам’ятати їхні імена чи знайти відмінності.
— Ти йдеш?
— Куди? — Я неохоче відірвався від монітора, ніби виконував за ним якесь надважливе завдання.

Тут так заведено. Усі тільки й працюють. Старанно, методично, без відриву. Сидять сиднем у невеликих кабінетах і пильно дивляться хто куди: хто в монітор, хто в папери, хто у звіти. Тиша відбивається від скляних перегородок, зрідка перериваючись вібраціями телефонів. Співробітники беруть слухавки й беззвучно ворушать губами.

Тут не буває ані сварок, ані нервових зривів. Тут не говорять голосно чи бодай з якоюсь інтонацією. Тут усе сухо й лаконічно. Стримано й по-європейськи. Немає задушевних розмов матусь про дітей і пироги, немає жартів та сміху молодшого персоналу, немає бурхливих романів і гірких сліз. Лише безжиттєі колонки цифр і тихі переговори. Нічого з людським обличчям.

Помірно просторими коридорами крокують в однаковому ритмі цілковито клоновані люди. Без особливих рис, у однаково строгому вбранні, з обличчями без емоцій. Усі вони молоді й красиві, майже ідеальні. Але геть не відрізняються. Це мене жахливо пригнічує. Я не терплю ідеальних людей. Я люблю їхні вади й позначки. Мені подобаються худі, повні, низькі, кучеряві, руді, круглоликі, з горбинками на носі й незграбні, зі шрамами чи залисинами. Які завгодно, тільки не ці довершені надлюди. Категорично не сприймаю теперішню моду на однакових людей. Це як головне зло проти природи. Вона вигадувала, плекала, творила, наділяла кожного індивідуальними особливостями. Але з розвитком косметичної індустрії світ захоплюють клони. Безликі та ідеальні. З екранів і журналів, у соцмережах і на вулицях — дедалі більше однакових людей. Вони стоять у добре вивчених позах, з відпрацьованим виразом обличчя. Підтягнуті, рельєфні, губасті, білозубі, вилицюваті. Абсолютно подібні одне до одного.

За два тижні роботи в корпорації в мене почала вироблятися стійка алергія. На непримітні сірі стіни, на практичні сині килимові покриття, на глянцеві скляні перегородки, на щільно зачинені жалюзі, на вічно порожній спортзал, на кімнату відпочинку з її ідеальною чистотою й однаковими білими чашками з акуратними логотипами. Мені нестерпно хотілося барв, шуму, хотілося сонця й неба. Сварок, бруду, сміху. Пролитої кави й світла. Мені хотілося Саньки. Живої, яскравої, гучної, такої, що розмахує руками й вибухає реготом. Примхливої, затишної, буркотливої. Зі зморщеним носиком і розкуйовдженим волоссям. Хай і схильної роздивлятися у режимі збільшення в фотошопі свої помітні тільки їй недоліки й прагнути до загальноприйнятих стандартів. Але справжньої й ні на кого не схожої.