Глава 15

Я страшенно розлютився ввечері, коли дізнався про бездумну витівку Саньки. Це ж треба бути такою легковажною. Адже просив же сидіти на одному місці і не висовуватися. Невже це так складно?

Вийшовши з себе, я надмірно грубо відчитав неслухняну дівчину. Та насупилася і крізь сльози спробувала виправдатися. Я, махнувши рукою, вийшов з кімнати. Поступово охолонувши, зрозумів, що погарячкував, і вирішив трохи згладити ситуацію. Якийсь час провів на кухні, намагаючись приготувати смачну домашню вечерю. Так як виходити зайвий раз з квартири поки не зовсім доцільно, це подвійно доречно. Коли страва була готова, зайшов у кімнату. Санька сиділа перед моїм ноутбуком і зосереджено щось розглядала. Я заглянув через плече "сусідки". На екрані – її фотографія, явно відкрита з відновленої сьогодні карти пам'яті та збільшена до величезних розмірів. Санька уважно вивчала знимок, переводячи курсор з однієї частини обличчя на іншу.

– Що ти робиш? – поцікавився я.

– Хочу поділитися фотографіями на своїй сторінці. А то за всю подорож так цього і не зробила.
- А це так важливо? - запитав я, сідаючи поруч.
Санька поглянула на мене, як на не зовсім розумово успішного.
- Ну, звичайно ж, у мене ж є подруги.
Очевидно, це повинно було мені про щось говорити.
- І... - уточнив я, так і не дочекавшись продовження.
- Я ж повинна їм показати.
- Що ти успішніша і щасливіша за них?

- Ну, припустимо, - зніяковіла Санька. - А що тут такого, всі так роблять.
- Так, в принципі, нічого, якщо хочеться. А навіщо до такої міри збільшувати зображення? Хочеш виставити тільки свій ніс? Думаєш, так буде загадковіше?
Санька обурено похитала головою. Ніби я не розумію очевидних речей.
- Я ж не можу безтурботно виставити на загальний огляд фотографію, детально не вивчивши її. Раптом на обличчі бридкий прищ або ще якась неприємність. Не можна так опростоволоситися.
Я з розумінням кивнув. Звичайно, це ж не вихід на вулицю перекурити, коли тебе переслідують злочинці. Тут безпечність не до місця.
- Ти думаєш, всі також будуть збільшувати твоє зображення і вишукувати прищі?
Санька знизала плечима.
- Всі - не всі, однієї сварливої пигалиці буде цілком достатньо.
- Гарні у вас з подругами стосунки. Не дай Бог кожному.
Вона пирхнула і відвернулася, знову занурившись у вивчення.
- У мене огидний ніс. Прямо без сліз і не поглянеш. А тут ще й щока відвисла, просто зла не вистачає.
- Нормальний у тебе ніс і щока, - постарався підтримати її я.
- Це здалеку, - спалахнула Санька. - А при збільшенні - жах жахливий. Сам подивися.
Вона простягнула мені ноутбук. Я, відчуваючи себе нерозумною людиною, слухняно втупився в зображення.
- Все цілком собі терпимо.
- О тим і йдеться - терпимо, - роздратовано вимовила Санька. - Гірше цього не може і бути. 
Я зменшив зображення.

- А здалеку взагалі чудово. Тільки навіщо ти фотографуєшся на тлі якогось дядька з планшетом? У чому загадка сюжету?
Санька зітхнула.  
- Боюся, цього так просто тобі не пояснити. До речі, це і є брехливий зомбі.
- Це він? - я зацікавлено почав вивчати чоловіка, знову збільшуючи зображення.
Дядько як дядько. Нічого примітного. І на підозрілу особу не схожий. Поступово в моєму мозку зашелестіла здогадка. Я ще більше збільшив зображення, зосередившись на екрані його планшета. Картинка виявилася розмитою.
- Слухай, я візьму завтра карту пам'яті на роботу? - запитав я у Саньки.
- Так, будь ласка, - махнула рукою вона. - Все одно таку ганьбу виставляти нікуди не буду.
- Поки що й не треба, - порадив я.
- А що таке? - поцікавилася Санька.
- Зараз не можу точно сказати, подивимося завтра.
- Гаразд, - погодилася вона. - А чим це так смачно пахне?

***

Увечері після смачної вечері ми розташувалися в кімнаті. Мені дуже хотілося прогулятися, але Сашко був категорично проти. Я не розуміла чому. Сергій отримав, що хотів. Його шавки більше нас не турбуватимуть. Саме час розважатися і отримувати задоволення від життя. Але Сашко хитав головою.
- Якщо тобі так нудно, у мене є невелике завдання.
- Яке таке завдання? - скривившись, поцікавилася я.
- Мій племінник вчиться в третьому класі. Сестра скинула домашнє завдання з математики, яке потрібно здати.
- Ти жартуєш? - обурилася я. - Тільки не кажи, що ти теж з цих.
- З кого - цих?
- Огидних батьків і їх родичів, які виконують завдання за своїх безглуздих чад, поки ті граються в комп'ютерні ігри.
- Ну і чому безглуздих?
- Тому що за мене свого часу ніхто не робив домашні завдання, поки я розважаюся. І це не завадило мені закінчити школу на відмінно. А сучасні діти настільки пасивні і нецілеспрямовані, що їх батькам доводиться все робити за них. І який сенс від цього навчання? Батьки спочатку печуть пряники в ясла, щоб їх дитятко брало участь в ярмарку, потім виконують домашні завдання, щоб воно не пасло задніх. Чи не краще малому телепню самому назбирати жовтого листя для найпростішої ікебани на виставку замість батьківських хитромудрих експозицій? І так само: може ліпше дитинча зробить самотужки ті завдання з математики, на які вистачає природних здібностей, а не батьки чесатимуть атрофовану частину потилиці над складними рішеннями, поки дитина бавиться.

- Цілком можливо, що краще, - погодився Сашко. - Ну а якщо шкільна програма передбачає участь батьків? 
- Не може передбачати, - відрізала я. - Просто дітлахи тепер вкрай злінилися.
- Ну, тобі ж нічого не коштуватиме спробувати, - посміхнувся Сашко. - З твоєю-то відзнакою. Ось мені, програмісту, це поки не вдалося.
- Ви, програмісти та всілякі інші математики, сильні в теорії, - вступила я в суперечку. - На практиці вашу теорію нікуди не пришиєш.
- Ну, звичайно, - підколов мене Сашко. - А ви, консультанти - великі діячі на практиці.
Це прозвучало образливо.
- А ну-ка діставай свою задачку, - заінтригувалася я. - Зараз я тобі покажу вищий клас.
Він увімкнув телефон.
- Ось цифри в деяких комірках. Потрібно заповнити порожні.
- Ти смієшся? - розвеселилася я. - І це велика складність для програміста? Тут просто циферки по колу, в чому проблема?
- Ласкаво просимо, - він розвів руками.
Я зосереджено втупилася в цифри. Загадка для третьокласників! Тикала різні цифри, що спадали на думку, лінія не складалася. Сашко, який спочатку просто з посмішкою спостерігав за мною, незабаром підключився і почав пропонувати свої варіанти. Але не тут-то було.
- Гаразд, - простягнула я. - Підійдемо до справи з іншого боку. Складемо рівняння.
- Що - не так вже й легко? - подражнив він мене.
- Легко, легко, ми просто поки не зрозуміли логіку. Ми ж не були на тому уроці, де твій племінник хлопав вухами, коли вчитель пояснював.