Я, Він та не Він на додачу

Глава 15

Я страшенно розлютився ввечері, коли дізнався про бездумну витівку Саньки. Це ж треба бути такою легковажною! Адже просив же сидіти на одному місці й не висовуватися. Невже це так складно?

Вийшовши з себе, я надто грубо вичитав неслухняну дівчину. Та насупилася й крізь сльози спробувала виправдатися. Я, махнувши рукою, вийшов із кімнати. Поступово охолонувши, зрозумів, що погарячкував, і вирішив трохи згладити ситуацію. Якийсь час провів на кухні, намагаючись приготувати смачну домашню вечерю. Оскільки зайвий раз виходити з квартири поки що не зовсім доцільно, це було подвійно доречно.

Коли страва була готова, зайшов у кімнату. Санька сиділа перед моїм ноутбуком і зосереджено щось розглядала. Я заглянув через плече "сусідки". На екрані – її фотографія, явно відкрита з відновленої сьогодні карти пам'яті та збільшена до величезних розмірів. Санька уважно вивчала знімок, переводячи курсор з однієї частини обличчя на іншу.

– Що ти робиш? – поцікавився я.

– Хочу поділитися фотографіями на своїй сторінці. А то за всю подорож так цього й не зробила.

– А це так важливо? – запитав я, сідаючи поруч.

Санька поглянула на мене як на не зовсім розумово успішного.

– Ну звичайно ж, у мене ж є подруги.

Вочевидь, це мало мені про щось говорити.

– І... – уточнив я, так і не дочекавшись продовження.

– Я ж повинна їм показати.

– Що ти успішніша й щасливіша за них?

– Ну, припустімо, – зніяковіла Санька. – А що тут такого? Усі так роблять.

– Та, в принципі, нічого, якщо хочеться. А навіщо до такої міри збільшувати зображення? Хочеш виставити тільки свій ніс? Думаєш, так буде загадковіше?

Санька обурено похитала головою. Ніби я не розумію очевидних речей.

– Я ж не можу необачно виставити на загальний огляд фотографію, детально не вивчивши її. Раптом на обличчі бридкий прищ або ще якась неприємність. Не можна так опростоволоситися.

Я з розумінням кивнув. Звичайно, це ж не вихід на вулицю перекурити, коли тебе переслідують злочинці. Тут необачність не до місця.

– Ти думаєш, всі так само будуть збільшувати твоє фото й вишукувати прищі?

Санька знизала плечима.

– Всі – не всі, однієї сварливої пигалиці буде цілком достатньо.

– Гарні у вас із подругами стосунки. Не дай Боже кожному.

Вона пирхнула й відвернулася, знову занурившись у вивчення.

– У мене огидний ніс. Без сліз і не поглянеш. А тут ще й щока відвисла – просто зла не вистачає.

– Нормальні в тебе ніс і щока, – постарався підтримати її я.

– Це здалеку, – спалахнула Санька. – А при збільшенні – жах жахливий. Сам подивися.

Вона простягнула мені ноутбук. Я, почуваючись нерозумною людиною, слухняно втупився в зображення.

– Усе цілком собі терпимо.

– Отож-бо й воно – терпимо, – роздратовано відказала Санька. – Гірше й бути не може.

Я зменшив масштаб фото.

– А здалеку взагалі чудово. Тільки навіщо ти фотографуєшся на тлі якогось дядька з планшетом? У чому загадка сюжету?

Санька зітхнула.  

– Боюся, цього так просто тобі не пояснити. До речі, це і є брехливий зомбі.

– Це він? – Я зацікавлено почав вивчати чоловіка, знову збільшуючи зображення.

Дядько як дядько. Нічого примітного. І на підозрілу особу не схожий. Поступово в моєму мозку зашелестіла здогадка. Я наблизив знімок ще більше, зосередившись на екрані його планшета. Картинка виявилася розмитою.

– Слухай, я візьму завтра карту пам'яті на роботу? – запитав я в Саньки.

– Так, будь ласка, – махнула рукою вона. – Усе одно таку ганьбу виставляти нікуди не буду.

– Поки що й не треба, – порадив я.

– А що таке? – поцікавилася Санька.

– Зараз не можу точно сказати, подивимося завтра.

– Гаразд, – погодилася вона. – А чим це так смачно пахне?

 

***

Після смачної вечері ми розташувалися на ліжку в кімнаті. Мені дуже хотілося прогулятися, але Сашко був категорично проти. Я не розуміла чому. Сергій отримав, що хотів. Його шавки більше нас не турбуватимуть. Саме час розважатися і отримувати задоволення від життя. Але Сашко хитав головою.

– Якщо тобі так нудно, у мене є невелике завдання.

– Яке таке завдання? – скривившись, поцікавилася я.

– Мій племінник вчиться в третьому класі. Сестра скинула домашнє завдання з математики, яке потрібно здати.

– Ти жартуєш? – обурилася я. – Тільки не кажи, що ти теж з цих.

– Із кого – цих?

– Огидних батьків та їхніх родичів, які виконують завдання за своїх безглуздих чад, поки ті граються в комп'ютерні ігри.

– Ну і чому безглуздих?

– Тому що за мене свого часу ніхто не робив домашніх завдань, аби я тим часом розважалася. І це не завадило мені закінчити школу на відмінно. А сучасні діти настільки пасивні й нецілеспрямовані, що їхнім батькам доводиться все робити за них. І який сенс від цього навчання? Батьки спочатку печуть пряники в ясла, щоб їхнє дитятко брало участь у ярмарку, а потім вже виконують домашні завдання, аби воно не пасло задніх. Чи не краще малому телепню самому назбирати жовтого листя для найпростішої ікебани на виставку замість батьківських хитромудрих експозицій? І так само з математикою: може, ліпше дитинча зробить самотужки ті завдання, на які йому вистачить власних природних здібностей, а не батьки чесатимуть атрофовану частину потилиці над складними розв'язаннями, поки дитина бавиться?

– Цілком можливо, що краще, – погодився Сашко. – Ну а якщо шкільна програма передбачає участь батьків? 

– Не може передбачати, – відрізала я. – Просто дітлахи тепер украй злінилися.

– Ну, тобі ж нічого не коштуватиме спробувати, – усміхнувся Сашко. – З твоєю-то шкільною відзнакою. Ось мені, програмісту, це поки що не вдалося.

– Ви, програмісти та всілякі інші математики, сильні в теорії, – вступила я в суперечку. – На практиці вашу теорію нікуди не пришиєш.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше