Глава 10

Я з цікавістю зазирала у вікно, допоки Сашко зі всіх сил боровся зі сном. Відвідуючи нову країну, хочеться відразу ввібрати мозком тільки їй властиві пейзажі та обстановку. Але, напевно, Ізраїль суперечливіше за інші країни – надто складна доля у цієї частини світу.

Дивовижно: більше половини невеличкої території даної держави займає пустеля, спокій якої потурбував наш автобус на шляху до однієї з дивин планети. Хоча місцева пустеля й без нього не складала враження цілковитої нерухомості або ж тиші. Знову, всупереч моїй уяві – не золотисті піски та дюни, безкрайній простір та відсутність орієнтирів. Ні! Скоріш – безжиттєва земля. Але, якщо добре придивитися, не така вже безістотна. Серед каміння та брил проглядаються рідкі порослі трави та чагарників. І десь, якщо вірити «інтернетам», можна зустріти гірських козлів, іншу живність та навіть цілком собі людей, мешкаючих спокійно-безтурботно у сучасних селищах. Й це не враховуючи бідуїнів та тому подібну частину населення, звикло заселяючу території пустель. А з гірських вершин спускаються водограї та струмки, організуючи в ущелинах цілі басейни, в яких не проти поплескатися місцева дітвора.

Гід дратуюче продовжувала мовчати, але, озброївшись картою, я припустила, що знаходимся ми у пустелі Негев, яку у побережжя загадкового озера змінить Іудейська пустеля. Великої різниці між ними я не відчула та й, думаю, межі їхні доволі умовні. Таким саме ребусом для мене залишилося поняття «Іудейськіх гір». Гори та скелі тут всюди! Вся пустеля уявляє собою безмежне скупчення кам'янистих наростів: різкі урвища загрозливо нависають над дорогою, навіть невеликі шматки відносно пласкої поверхні усіяні камінням та брилами.

Я розглядала височенні скали, поцятковані печерами, криївками та ходами, в яких століттями переховувалися гнані верстви населення. Ось і знову пригадався Моїсей. Загадкова, однак, була людина. Якимось дивом йому вдалося блукати тут сорок років, утримуючи легендами біля себе чималу групу людей. За пару років, я думаю, вони б настільки досконало вивчили місцеві орієнтири, що звички губитися б у них і не склалося. А якщо врахувати, що тинявся він скоріш за все по пустелі Іудейській – вузькій смузі землі вздовж узбережжя Мертвого Моря – то взагалі пречудо й дивна дивина. Адже тут не поклади піску без розпізнавальних знаків, а геть собі характерні скелі, скам'янілі дерева та ущелини, з якими можна було б ретельно ознайомитися в перервах між пошуками поживи.

Як істинний мешканець ланів та степів, я дивувалася про себе, що стародавні люди знайшли в цій місцевості такого надзвичайного, аби настільки героїчно боротися за її завоювання… Ну до тієї миті, скажімо, як сюди почали ходити екскурсійні автобуси. Краєвиди, звісно, заворожуючи: бежеві уламки гір, різнí рови, загадкові ущелини. По дорозі можна вивчити всі відтінки кольорів від оранжевого до гірчично-коричневого і навіть вугільно-чорного. Житні насипи порід захоплюють подих своєю величчю… Ну якби поки що все… За що боролися іудеї, урочисто називаючи «Землею обітованою»? За купу каменів та пустирі?

Але виявляється, стародавні євреї були не так вже й прості. Випередивши на декілька століть мужів учених-бородатих із підручників, що досі силяться підрахувати, скільки якого корисного мінералу міститься в повітрі, швиденько так зметикували, що місце це доволі благодатне й багато в чому най-най. Узбережжя Мертвого Моря – найнижча точка земної суші, більш ніж чотириста метрів нижче рівня моря. Частково завдяки цьому – виключно товстому шару атмосфери, а також унікальним за складом випаровуванням мінералів, що утворюють такий собі захисний купол – вважається, що ультрафіолетові промені сонця тут зовсім нешкідливі й обгоріти під ними абсолютно неможливо. До того ж на додачу – найвищий атмосферний тиск та найбільший вміст кисню у повітрі. Тобто саме перебування в цій цілющій природній барокамері виключно позитивно впливає на знесилений організм. Не думаю, звісно, що стародавні євреї цілими днями розмірковували над цим питанням з причин «нетривалої тривалості» життя та явно інших, більш гострих проблем. Та якимось чуттям, властивим їхньому менталітету, ці блага передбачили, відвоювавши у хананеїв доволі унікальний шматок землі. А разом з тим і попіклувалися таким чином про власних потомків, які понабудували через століття тут здравниць й фабрик та чимдуж прийнялися викачувати різноманітні багатства із надр. Щоправда, з причини надмірного ентузіазму, потомки трохи перестаралися з черпанням підземних вод та «відшкрябуванням» мінералів, в зв'язку з чим озеро зараз стрімко меліє на метр кожного року. Тому не всяк турист тепер зможе цілесеньким дістатися і не всяка здравниця вистояти з причин обвалів земної породи. Але потомків це надміру не бентежить, тому як їхнім нащадкам через вісімсот років не залишиться від цілющого озера й цілющої калюжі, а, як говориться, немає «майна» і проблеми нема. Хоча деякі з тих самих учених мужів намагаються проштовхнути якісь сумні вартісні проекти на кшталт викачки вод з Червоного та Середземного морів (вочевидь, щоб потім було що і там рятувати), але тут їх спіткає невдача: ворогуючі між собою володарі земель принципово не можуть домовитися у вирішенні таких дрібних проблем.

Насправді, переконував автор інтернет-статті, пустеля Негев тільки може здатися деяким мандрівникам, прямуючим по шосе, трішечки нудною та одноманітною. У дійсності вона різнокольорова, повна сюрпризів та дуже мальовнича. Якщо зрушити з дороги в її глиб, перед очами відкриється дивовижна картина, нагадуюча пейзажі якоїсь іншої планети: руді та молочні уламки, стародавні скам'янілі дерева, що схожі на зруйновані колони, величезні гранітні «гриби», загадкові кратери, наповнені лазурною водою гірських річок. Тут же – сховані від чужих очей старі монастирі та храми, загублені міста. Трохи далі, біля самого Мертвого Моря – знищенні легендарні Содом та Єрихон зі спочившими поруч з його стінами воїнами Ісуса Навина та захисниками-хананеями. А в сезон дощів позаземні пейзажі змінюються буянням кольорів та рослинності. Це місце, в якому варто побувати декілька днів, щоб хоч трохи привідкрити його таємниці.