Глава 10

Я з цікавістю зазирала у вікно, допоки Сашко щосили боровся зі сном. Відвідуючи нову країну, хочеться одразу ввібрати мозком тільки їй властиві пейзажі та обстановку. Але, напевно, Ізраїль суперечливіший за інші країни – надто складна доля у цієї частини світу.

Дивовижно: більше половини невеличкої території цієї держави займає пустеля, спокій якої потурбував наш автобус на шляху до однієї з дивин планети. Хоча місцева пустеля й без нього не складала враження цілковитої непорушності або ж тиші. Знову, всупереч моїй уяві, – не золотисті піски та дюни, безкрайній простір і відсутність орієнтирів. Ні! Швидше – безжиттєва земля. Але, якщо добре придивитися, не така вже й безживна. Серед каміння та брил де-не-де проглядається рідка поросль трави та чагарників. І десь, якщо вірити «інтернетам», можна зустріти гірських козлів, іншу живність та навіть цілком собі людей, які мешкають спокійно-безтурботно у сучасних селищах. Й це не враховуючи бідуїнів і тому подібну частину населення, звикло заселяючу території пустель. А з гірських вершин спускаються водограї та струмки, утворюючи в ущелинах цілі басейни, в яких не проти поплескатися місцева дітвора.

Гід дратівливо продовжувала мовчати, але, озброївшись телефоном і картою, я припустила, що знаходимся ми у пустелі Негев, яку біля узбережжя загадкового озера змінить Іудейська пустеля. Великої різниці між ними я не відчула та й, думаю, межі їхні доволі умовні. Таким саме ребусом для мене залишилося поняття «Іудейських гір». Гори та скелі тут усюди! Вся пустеля являє собою безмежне скупчення кам'янистих наростів: різкі урвища загрозливо нависають над дорогою, навіть невеликі шматки відносно пласкої поверхні усіяні камінням та брилами.

Я розглядала височенні скелі, поцятковані печерами, криївками та ходами, в яких століттями переховувалися гнані верстви населення. Ось і знову пригадався Мойсей. Загадкова, однак, була людина. Якимось дивом йому вдалося блукати тут сорок років, утримуючи легендами біля себе чималу групу людей. За пару років, я думаю, вони б настільки досконало вивчили місцеві орієнтири, що звички губитися в них і не сформувалося б. А якщо врахувати, що тинявся він, швидше за все, по пустелі Іудейській – вузькій смузі землі вздовж узбережжя Мертвого моря, – то взагалі пречудо й дивна дивина. Адже тут не поклади піску без упізнавальних ознак, а геть собі характерні скелі, скам'янілі дерева та ущелини, з якими можна було б ретельно ознайомитися в перервах між пошуками поживи.

Як істинний мешканець ланів та степів, я дивувалася про себе, що стародавні люди знайшли в цій місцевості такого надзвичайного, аби настільки героїчно боротися за її завоювання… Ну, до тієї миті, скажімо, як сюди почали ходити екскурсійні автобуси. Краєвиди, звісно, заворожливі: бежеві уламки гір, різноманітні рови, загадкові ущелини. По дорозі можна вивчити всі відтінки кольорів – від палевого й оранжевого до гірчично-коричневого і навіть вугільно-чорного. Жовтуваті насипи порід захоплюють подих своєю величчю… Ну якби поки що й усе… За що боролися іудеї, урочисто називаючи це «Землею обітованою»? За купу каменів та пустирі?

Але, виявляється, стародавні євреї були не такі вже й прості. Випередивши на декілька століть мужів учених-бородатих із підручників, що досі силяться підрахувати, скільки якого корисного мінералу міститься в повітрі, вони швиденько так зметикували, що місце це доволі благодатне й багато в чому «най-най».

Узбережжя Мертвого моря – найнижча точка земної суші, більш ніж на чотириста метрів нижче рівня моря. Частково завдяки цьому – винятково товстому шару атмосфери, а також унікальним за складом випаровуванням мінералів, що утворюють такий собі захисний купол, – вважається, що ультрафіолетові промені сонця тут зовсім нешкідливі й обгоріти під ними абсолютно неможливо. До того ж на додачу – найвищий атмосферний тиск та найбільший вміст кисню в повітрі. Тобто саме перебування в цій цілющій природній барокамері надзвичайно позитивно впливає на знесилений організм.

Не думаю, звісно, що стародавні євреї цілими днями розмірковували над цим питанням з причин «нетривалої тривалості» життя та явно інших, більш гострих проблем. Та якимось чуттям, властивим їхньому менталітету, ці блага передбачили, відвоювавши у хананеїв доволі унікальний шматок землі. А разом із тим і подбали таким чином про власних потомків, які через століття понабудували тут здравниць і фабрик та чимдуж узялися викачувати різноманітні багатства з надр.

Щоправда, завдяки надмірному ентузіазму, потомки трохи перестаралися з черпанням підземних вод та «відшкрібанням» мінералів, у зв'язку з чим озеро зараз стрімко міліє – на метр щороку. Тому не всяк турист тепер зможе цілесеньким дістатися і не всяка здравниця здатна вистояти через обвали земної породи. Але потомків це надміру не бентежить, адже їхнім нащадкам через вісімсот років не залишиться від цілющого озера й цілющої калюжі, а, як то говориться, немає «майна» – і проблеми нема. Хоча деякі з тих самих учених мужів намагаються проштовхнути якісь сумні вартісні проекти на кшталт викачування вод із Червоного та Середземного морів (вочевидь, щоб потім було що і там рятувати), але тут їх спіткає невдача: ворогуючі між собою володарі земель принципово не можуть домовитися щодо вирішення таких дрібних проблем.

Насправді, переконував автор інтернет-статті, пустеля Негев тільки може здатися деяким мандрівникам, які прямують шосе, трішечки нудною та одноманітною. У дійсності вона різнокольорова, повна сюрпризів та дуже мальовнича. Якщо зрушити з дороги в її глиб, перед очима відкриється дивовижна картина, що нагадуює пейзажі якоїсь іншої планети: руді та молочні уламки, стародавні скам'янілі дерева, схожі на зруйновані колони, величезні гранітні «гриби», загадкові кратери, наповнені лазурною водою гірських річок. Тут же – сховані від чужих очей старі монастирі та храми, загублені міста. Далі, біля самого Мертвого моря, – знищені легендарні Содом та Єрихон із воїнами Ісуса Навина та захисниками-хананеями, що спочили поруч зі стінами цих міст. А в сезон дощів позаземні пейзажі змінюються буянням кольорів та рослинності. Це місце, в якому варто побувати декілька днів, щоб хоч трохи привідкрити його таємниці.