Глава 8

Коли я відвіз її до готелю та повертався додому, в голові раптом виникла думка: трохи захопитися не так вже і погано… Якщо без наслідків. Легка ступінь закоханості надає життю барви та приємні відчуття. Буцімто метелики у животі чи що там ще… У всьому головне – помірність та відсутність негативного результату. Нікому мої думки особливо не завадять, ніхто й не дізнається. А мені ненадовго у компанію ці самі метелики.

***

Повернулася в готель я вчасно, встигла прийняти душ та скромно одягтися. Занадто скромно. Навіть повсякденно. Після чудового дня, сповненого дивовижних вражень, наново пригадалася ранкова образа. Нікуди йти не хотілося, не було й надзвичайно-нестримного бажання бачитись з Сергієм.

На додаток до всього, я знову помітила безлад у своїх речах. Мене, звісно, не назвеш супергосподаркою, можна сказати – скоріше навпаки… дрібні турботи відволікають від потенційних великих досягнень... Але якщо вже беруся за прибирання або складування, то так легко вже ж не зупинюсь. Якийсь виїдаючий мозок перфекціонізм моєму організму, вочевидь, властивий, є така біда. Я ретельно і довго викладаю стопки до міліметра, намагаючись досягти того, щоб вони виглядали рівно у всіх площинах… А хай йому! Приїхавши сюди, мені так хотілося залишити позитивне враження у обранця, що я перевершила саму себе. Дідько його! Тим більш, що й часу було вдосталь для подібної дурниці. Так ось зараз багато речей лежало таким чином, буцімто їх підіймали, а потім клали на місце: рівно, але не так, як вирівнюю я. А деякі – й зовсім не там, де були. Підозра обухом впала на Сергія: перевіряє він мене або ж що? Від цього стало гидко. Що мріє він знайти в білизні? Стволи-патрони чи відразу – водневу бомбу? Можливо, звісно, допитлива прибиральниця сує свого носа, а я просто ще злюся на Сергія, та ж настрій дуже підзіпсувався.

Сам з'явився пізніше… приніс себе. Скептично оцінив мій зовнішній вигляд, що складався з темної спідниці та сірої водолазки... Так, маю і таке.

– В тебе у всьому крайнощі, – нахмурився, повів плечима. – Хоча… як знаєш.

А далі був найнудніший вечір у найшикарнішому ресторані. Чоловіки вели бесіду проміж собою, я й декілька їхніх чванливих тіток журливо порпалися у кулінарних вишукуваннях. Тітки були красиві й елегантно одягнені, я на їхньому фоні виглядала сірим зморшком посеред гарненьких незабудок. Але їм це теж мало чим допомогло, на них теж не звертали уваги. Вони також були лише декорацією, бодай і вишуканою.

Останньою крапкою власне мого кипіння стало те, що один з бізнесменів проніс мене з випивкою. Простіше кажучи: усім налив, а мене пропустив. Не помітив зморшок. Це було прикро, але моєї образи теж не помітив ніхто.

Я насилу дочекалася кінця цього, так би мовити, банкету, хоча й неприємно переймалася продовженням вечора. Тут, по меншій мірі, люди навкруги. Там – лишень він та зморшок-я… Тет-мати його-тет.

Даремно переймалася. У номері Сергій скинув одяг та виснажено ліг на ліжко. Я нерішуче топталася поруч. Кліпала блаженно-відсторонено очима.

– Пробач, я дуже втомився. Давай завтра, – сонно пробурмотів він.

Я розсіялася у просторі. Випарувалася. Як не було. Зайшла у ванну. Тобто романтичної ночі тут теж не світить. Добре, не дуже-то кортіло.

– Хочу поїхати до Ізраїлю, – прокричала йому з ванної.

– Добре, – мляво відповів він.

– Хочу, щоб ми поїхали разом.

– Добре, – не вдаючись до різноманіття, повторив він.

– Тоді замовляю поїздку на післязавтра?

– Добре.

***

Вечером наступного дня я повертався з роботи… Біля мого дому маячила знайома вже фігура.

– Чого так довго? – без вихилясів й церемоній обурилась вона. – Я втомилася відмахуватися від місцевого неблагонадійного контингенту. Настирливі, все ж таки, як плішиві коти.

– Що – довго чекаєш? – посміхнувся я.

– Та години з дві чекаю, – відповіла Санька. – Вичерпала всі можливості тутешнього відпочинку за день: покупалась, сходила в СПА, купила статую розмальованого мужика… Навіть знайшла мушлю й сфотографувала її зі всіх боків.

– А тепер нудно? – здогадався я.

– Вечір в мене вільний, – підтвердила дівчина. – Я знову на саморозвазі.

– І які наміри? – поцікавився я.

– Якщо ти не зайнятий, можна поїхати у Сохо-сквер… Якщо не зайнятий, – повторила вона, вичікуючи дивлячись на мене.

В мене були плани. Я мав зустрітися увечері з колегами в барі, провести час у шумній чоловічій компанії.

– Та ні… не зайнятий, – відповів я. – Потрібно тільки перевдягтись.

Біля входу помітив пакети.

– Знову потрусила ресторан?

– Ага, – захіхікала вона. – Скоріше потрясла. Ще й як! Один з пакетів розірвався, і оливки розсипалися по столовій. Офіціанти верещали, як Вітас в космосі. От сміху-то було!

Я розсміявся:

– Чому у космосі-то?

– А кого йому там соромитися? – без роздумів пояснила Санька.

– І то правда, – погодився я.

Ми зайшли до квартири.