Глава 3

У номері я нарешті стягнула набридлу шубу, відкинувши її в кут кімнати, і з насолодою розпласталася на ліжку. Номер теж шикарний, як і все тут. Повалявшись трохи, прийняла душ. Зазирнула у дзеркало… Претензії, звісно, деякі є, але, як мовиться, нема нічого гіршого в світі за ідеал. Навіть добре, що до нього мені, як до Місяця пішки. Повешталася кімнатою, вийшла на балкон… Шикарно, але, треба визнати, нудно. Що ж, як не прикро, прийдеться сьогодні розважати себе самотужки.

Вийшовши з номера, поблукала по готелю. Доволі швидко натрапила на ресторан… О-о-о, здається єгипетські боги знають, чим потішити душу мандрівника. Усередині – довжелезні столи з різноманітними яствами та зіллями, заморськими фруктами й делікатесами, навколо метушаться «лакеї». Об'їлася до дурноти. Ситно, але знову ж таки нудно.

Зайшла до бару. Скуштувала всі коктейлі, деякі по два рази… Нудно, але значно веселіше. Закріпила ефект коньяком. Уже й не так нудно, але хочеться побалакати. Бажає дискусій допитливий мозок і зацікавлена душа. А бармен – обеліск єгипетський – виявляється, ані бельмеса на зрозумілій мові. Хоч виделкою шпигай. Чи то такий є, чи прикидається. Хоча, можливо, їх спеціально відбирають за такою нехитрою ознакою, щоб після відверто-щирих розмов із деякими підпитими постояльцями на наступний же ж день з кар'єрної драбини не зістрибували. Бо наші, як на те пішло,  й діями можуть здивувати, а чесати язиками – так взагалі майстри видатні.

Збагнувши, що бесіди тут не світить, спотикаючись, рушила до холу. Добре, хоч заздалегідь ознайомилася докладно з дислокацією. А то ще невідомо, куди б занесли ноги, і де б Сергію довелося мене розшукувати.

Так… Усі по парах або щільними компаніями – нема до кого приєднатися для дискусії. А бажання є. Прямо пече мені це бажання, аж за горло бере. Тільки туроператори сидять нарізно на численних диванчиках – побоюються конкуренції чи міжфірмової ворожнечі. Що ж, одного з них це й погубить – які не які, а вуха.

Невпевнено перебираючи ватяними ногами, підійшла до найлюб'язнішого на вигляд і плюхнулася поряд на сидіння. Ледь при цьому не задавила кішку, що ліниво розвалилася на дивані. Кішка, не смикнувши вусом, повільно переповзла на інше місце та уляглася, поклавши на мене довгі лапи. Кішок у готелі – тьма-темрява, всі вони вальяжно лежать на диванах або блукають по холу. Мені кішки не заважають. Кішки то й кішки. Нехай ходять, якщо їм потрібно.

– Почім нині Ізраїль? – звернулася я до хлопця.

– Екскурсія? – перепитав він, білосніжно посміхаючись. Як, уже помітила, і загалом всі єгиптяни – завжди посміхаються і завжди білосніжно.

– Ну, для початку – екскурсія, – розтягнула губи я у відповідь, зрозумівши кострубатість запитання. А там… хай ще гадають, на що ми спроможні.

– Через кілька днів буде екскурсія в Ізраїль, – не перестаючи посміхатися, доброзичливо повідомив хлопець. – Поїздка займає добу: пізно ввечері виїжджають, наступного дня також увечері повертаються до готелю. Везуть до Мертвого моря, потім – до Єрусалима та Палестини. Якщо встигають – заїжджають до ріки Йордан. Екскурсія коштує сто доларів.

– За сто доларів потрібно встигнути… заїхати… до річки, – не втрималася я від коментаря. Ех, не так уже й просто звикнути до заможного життя, набути легкої недбалості та нальоту байдужості до фінансових питань. Сутність так і пре назовні. Добре, це набутна справа: аристократизму собі, звісно, в такому віці не присобачиш, таким треба уродитися або змалечку ввібрати, а ось світськими замашками в цілому обжитися можливо… Якщо навчитися стримувати пориви.

Взагалі-то дуже добре, що з Сергієм можна не замислюватися про гроші, просто планувати собі спокійнісінько витрати і все. Тільки зі спільним дозвіллям поки що біда. Якось не буває його зовсім. Але думаю, в такій поїздці ми познайомимося ближче і чудово розважимося. Я сподівалась на те, що він зможе скоріше владнати всі свої робочі справи і ми будемо повністю належати лише один одному. Тоді він точно без пам'яті закохається (тут варіантів для нього нема), і роман наш отримає казкове продовження.

Трохи ще потеревеніла з парубком-туроператором. Він виявився приємною і щирою людиною, до того ж – розумною та цікавою. Отримав освіту за кордоном, знав кілька іноземних мов, непогано розбирався в історії та політиці. Принаймні, мав власну думку щодо деяких питань, для мене цього було предостатньо. З його слів, робота гідом у Єгипті вважається престижною, це не фізична праця за копійки. Займаючись такою справою, можна досягти чудового кар'єрного зростання, наприклад – отримати розподіл у більш економічно розвинену країну.

Набалакавшись, я вирушила на пошуки моря й обіцяної дивовижної риби. На моє щастя, пляж знаходився за п'ять хвилин ходьби від готелю… На цьому щастю й настав кінець – на мене чекали неприємні сюрпризи.

По-перше, погода настільки ж відрізнялася від моїх уявлень про клімат Африки, як і сам Шарм-ель-Шейх – від мого бачення Єгипту. Температура повітря не дотягувала й до тридцяти градусів, вперто завмерши на позначці двадцять п'ять-двадцять вісім. Не пекло і навіть близько не лежало. Такий собі дуже оксамитовий сезон. Звісно, доволі приємно й комфортно прогулюватися вздовж узбережжя, а якщо згадати, що вдома зараз ледве не мінус тридцять, то стовпчик термометра ніби вмить підстрибує на добрі п'ять поділок угору. Але ось у воду абсолютно не тягне. Буцімто і так собі непогано. А купатися наче й треба. Бо ж до Шарму їдуть саме заради моря – так сказав мій новий знайомий.