Глава 3

У номері я нарешті стягнула набридлу шубу, відкинувши її у кут кімнати, і з насолодою розпласталася на кроваті. Номер теж шикарний, як і все тут. Повалявшись трохи, прийняла душ. Зазирнула у дзеркало… Претензії, звісно, деякі є, але, як мовиться, нема нічого в світі гіршого за ідеал. Навіть добре, що до нього мені, як до Місяця пішки. Повешталася по кімнаті, вийшла на балкон… Шикарно, але, треба визнати, нудно. Що ж, як не прикро, прийдеться сьогодні розважати себе самотужки.

Вийшовши з номеру, поблукала по готелю. Доволі швидко натрапила на ресторан… О-о-о, здається єгипетські боги знають, чим втішиться мандрівника душа. Всередині – довжелезні столи з різноманітними яствами та зіллями, заморськими фруктами та делікатесами, навколо метушаться «лакеї». Об'їлася до дурноти. Ситно, але знов-таки нудно.

Зайшла до бару. Скуштувала всі коктейлі, деякі по два рази… Нудно, але значно веселіше. Закріпила ефект коньяком. Вже не так-то й нудно, але хочеться побалакати. Бажає дискусій допитливий мозок і зацікавлена душа. А бармен, обеліск єгипетський, виявляється, ані бельмеса на зрозумілій мові. Хоч вилкою шпигай. Чи такий є, чи прикидається. Хоча, можливо, їх відбирають за такою нехитрою ознакою, щоб після відверто-щирих розмов з деякими підпитими постояльцями на наступний же ж день з кар'єрної драбини не зістрибували. Бо наші й діями можуть здивувати, а чесати язиками так взагалі майстри видатні.

Збагнувши, що бесіди тут не світить, спотикаючись, пішла до холу. Добре, хоч заздалегідь ознайомилася докладно з дислокацією. А то ще невідомо, куди б занесли ноги, де б Сергію довелось мене розшукувати.

Так… Всі по парах або щільними компаніями, нема до кого приєднатися для дискусії. А бажання є. Прямо пече мені це бажання, навіть за горло бере. Тільки туроператори сидять нарізно на численних диванчиках, побоюються конкуренції чи міжфірмової ворожнечі. Що ж, одного з них це і погубить – які не які, але то вуха.

Невпевнено перебираючи ватними ногами, підійшла до самого люб'язного на погляд та плюхнулася поруч на сидіння. Ледве при цьому не задавила кішку, що ліниво розвалилася на дивані. Кішка, не смикнувши вусом, повільно переповзла на інше місце та уляглася, поклавши на мене довгі лапи. Кішок в готелі – тьма-темрява, всі вони вальяжно лежать на диванах або блукають по холу. Мені кішки не заважають. Кішки то й кішки. Нехай ходять, якщо їм потрібно.

– Почому нині Ізраїль? – звернулася я до хлопця.

– Екскурсія? – перепитав він, білосніжно посміхаючись. Як, вже помітила, і загалом всі єгиптяни: завжди посміхаються і завжди білосніжно.

– Ну для початку екскурсія, – розтягнула губи я у відповідь, зрозумівши корявість запитання. А там… хай ще гадають, на що ми спроможні.

– Через декілька днів буде екскурсія в Ізраїль, – продовжуючи посміхатися, повідомив він доброзичливо. – Поїздка займає добу: пізно ввечері від'їзжають, наступного дня також ввечері повертаються в готель. Везуть до Мертвого Моря, потім – до Єрусалиму та Палестини. Якщо встигають – заїжджають до ріки Йордан. Екскурсія коштує сто доларів.

– За сто доларів потрібно встигнути… заїхати… до річки, – не втрималася я від коментарю. Ех, не так вже просто звикнути до заможного життя, привити собі легку недбалість та наліт байдужості до фінансових питань. Сутність так і пре назовні. Добре, це набутна справа: аристократизм собі, звичайно, в такому віці не присобачиш, таким треба уродитися або змалечку ввібрати, а ось світськими замашками в цілому обжитися можливо… Якщо навчитися стримувати пориви.

Взагалі-то дуже добре, що з Сергієм можна не замислюватися про гроші, просто планувати собі спокійнісінько витрати і все. Тільки зі спільним дозвіллям поки що біда. Якось не буває його зовсім. Но гадаю, в такій поїздці ми познайомимося ближче і чудово розважимося. Я сподівалась на те, що він зможе скоріше владнати всі свої робочі справи і ми будемо повністю належати лише один одному. Тоді він точно без пам'яті закохається (тут варіантів для нього нема), і роман наш отримає казкове продовження.

Трохи ще потеревеніла з парубком-туроператором. Він виявився приємною та щирою людиною, до того ж розумною та цікавою. Отримав освіту за кордоном, знав декілька іноземних мов, непогано розбирався в історії та політиці. Принаймні, мав свою думку відносно деяких питань, для мене цього було предостатньо. З його слів, робота гідом у Єгипті вважається престижною, це не фізична праця за копійки. Займаючись такою справою, можна здійснити чудовий кар'єрний зріст, наприклад, отримати розподіл у більш економічно розвинуту країну.

Набалакавшись, я відправилася на пошуки моря і обіцяної дивовижної риби. На моє щастя пляж знаходився в п'яти хвилинах ходьби від готелю… На цьому щастю приходив кінець, тому що очікували мене неприємні сюрпризи.

По-перше, погода так само разюче відрізнялася від моїх уявлень про клімат Африки, як і сам Шарм-ель-Шейх від мого бачення Єгипту. Температура повітря не дотягувала й до тридцяти градусів, вперто завмерши на відмітці двадцять п'ять-двадцять вісім. Не пекло та навіть і близько не лежало. Такий собі дуже оксамитовий сезон. Звісно, доволі приємно і комфортно прогулюватися вздовж узбережжя, а якщо згадати, що вдома зараз ледве не мінус тридцять, то відчуття тепла вмить підскакує на добрі п'ять пунктів догори. Але ось у воду абсолютно не тягне. Буцімто і так собі непогано. А купатися наче і треба. Бо ж до Шарму їдуть саме через море, так сказав мій новий знайомий.

Да і людей на пляжі небагато. Немає тієї безлічі відпочиваючих, галасливих і шастаючих туди-сюди в пошуках лежаків, навісів, сонця-тіні, кукурудзи та креветок. За якими можна стежити від нудьги і котрі своєю метушнею одночасно дратують і створюють відчуття того самого літнього відпочинку. А тут – тихо і майже безлюдно, прямо-таки заводський пансіонат: декілька людей приймають сонячні ванни і парочка – бродять по берегу. І всі одягнені. Дихають морем і дивляться удаль.