Глава 1

Я сидів за кермом і з задоволенням розглядав все навкруги. Африка! Січень місяць… Дома хуртовина й кучугури. А тут сонце. І пальми. І відпочивальники в футболках та шортах. І багато-багато яскравих кольорів. Таке відчуття, буцімто у раю.

Мені все завжди давалося нелегко: навчання, підробіток… я б сказав, що і саме життя. Важко хлопцю з села потрапити до вишу в великому місті, до цього ж на престижну спеціальність «Програмування», якщо в сільській школі що й було з розрахункової техніки, так це старий радянський калькулятор серії МК. Ще важче потім належно навчатись, коли довкола «всі такі міські». Нічого: подолали, впорались. Після закінчення університету навіть була можливість знайти працю за отриманою спеціальністю в місті, але додала нових труднощів відсутність власного житла. Тому я вирішив повернутися додому, в глушину. «Почати звідки й починалося». Як кажуть мудрі люди, пригодитись там, де народився. І хоча тим самим програмістом відразу влаштуватися не вдалося, то ось системотехніком на підприємство в районному центрі взяли залюбки. Нарешті зазирнуло і на мою вулицю свято: робота-щастя, не бий лежачого (особливо у порівнянні з «працею дитинства» на городі), оплачували її більш як достойно, так ще й відрядження до Африки підвернулось. Начебто «обмін досвідом та налагодження міжнародної співпраці».

Про це я думав, сидячі в орендованому авто, з обережністю та нетерпінням звикаючи до суміші пряних запахів нової країни, бензину, сонця та передчуття пригод. Поспішати не мало сенсу: праця починалася тільки наступного дня, помешкання вже було винайнято. Тому я просто відпочивав після виснажливого перельоту, спостерігаючи, як біля центрального входу до аеропорту товчуться представники туроператорів, відпочивальники та місцеві працівники малого бізнесу. Все гармонійно в своєму хаосі та метушні… Допоки на очі мені не трапилось… ЦЕ?

Хм… Взагалі-то дівчина була гарна: струнка, фігуриста. Можливо, трохи повнувата для сучасних стандартів, однак саме в моєму смаку… Якби не одне але. Дівчина була в шубі… Ні, не так… Вона була в ШУБІ!!! В Африці! Де навіть взимку в світлий час доби стовпчик термометра не опускається нижче двадцяти, ця панночка «вигулювала шубку». Стояла пухнастим полярним ведмедем посеред галявини. А це вже навіювало думки якщо й не про розумові здібності, то про сутність самої «носійниці» точнісінько. Тобто любить увагу, епатаж, гроші і себе… Тобто тобі, Сашко, тут нічого не світить. Залишається тільки дивитись, дивуватись, посміхатись, спостерігаючи кумедненьку картину. Тому як заради спантеличених поглядів або красивого фото шубу в спеку натягне мало хто. Серед моїх знайомих, принаймні, таких бовдурів не було. На малій вітчизні, у селі, стовідсотково. Я взагалі, м'яко кажучи, не розумів цих хомо селфіус, які фоткаються на кожнім кроці, і заради успішного знімку йдуть іноді на таке, на щоб я погодився тільки добряче прийнявши на грудь чи під дулом пістолету. Коли дівчата – ще півбіди, але ж останнім часом все більше таких хлопців. Для мене то дуже дивно.

Але це все просто думки… Дівчини в мене не було та найближчим часом і не планувалося. На першому місці для мене стояла кар'єра та фінансове становище. Тому сам собі дав вказівку: припиняти витріщатись й починати рухатись.

Різкий скрегіт гальм висмикнув мене із низки власних думок. Витягнувши шею, я побачив, що навколо «селфістки» збирається натовп. Поруч – начебто автомобіль та людина на землі. Ну звісно, як завжди місце аварії залучило до себе маси «співчуваючих». Але мене це не обходило, я ніколи не був шанувальником чужих трагедій. Тому, увімкнувши першу швидкість, повільно почав рухатися в сторону виїзду з аеропорту. Тим більш, траєкторія руху якраз пролягала вздовж цього «цирку для зівак», так що я планував детально розгледіти як саме місце подій (раптом комусь знадобиться допомога), так і з метою власного хорошого настрою – цю «клоунесу в шубі».

***

Так чудово все починалося. Таємнича країна чекала на мене. Країна, яку з дитинства я мріяла відвідати, прочитавши купу книг та журналів, передивившись сотні фільмів.

Єгипет! Манливий та нерозгаданий. Повний таємниць та домислів.

Крім цього, тут чекав на мене Він. Перспективний та серйозний… навіть солідний. Мрія кожної дівчини. Наш недовгий роман грозив перерости в дещо важливе, на що я дуже, до речі, сподівалась.

Тому я перебувала в надзвичайно натхненному настрої, сходячи з трапу літака. Півгодини шляху, і Він зустріне мене в розкішному готелі, де ми проведемо десять чудових днів разом: він, щоправда, з відривами на працю, я – суцільно занурена у відпочинок та розваги.

Забравши валізу, рушила на вихід. Трохи покрутилася, зробивши декілька фото. Собі на пам'ять, подружкам – на заздрість.

На виході краєм ока помітила чоловіка, зосереджено розмірковуючого над планшетом… Працює, напевно. Бізнесмен! Можливо навіть, європеєць. Безсумнівно! Точно – європеєць. Наш би не працював. Дурнів нема.

Вирішила зробити селфі так, щоб «важнюк» буцімто дивним ненароком потрапив до кадру. Немовби зо-о-овсім випадково, але дивіться, люди, який рівень відпочивальників. І я. В шубці – ех, не встигла скинути… Все ж таки січень місяць, а я ось на море вирішила «злітати». Ніби втомилась, хочу себе побалувати. В цілому, тема фото розкрита… і така.

Довго пристосовувалась, зробила декілька фото. Щоб і я найвигідніше, і європеєць порозбачливіше. Вже і він почав не зовсім доброзичливо поглядати в мою сторону, навіть начебто відвертати обачливо екран планшету. Негарно. Може, звичайно, в нього там зведення якісь, угоди… Прям-таки! Бачить же, що перед ним не хтозна хто – дама серйозна… Да і в зведеннях я нічогешеньки не тямлю. Не моє. Не царське, так би мовити, діло. Я можу підказувати-радити. Консультант я. І за професією, і по життю. А у цифри витріщатись терпіти ненавиджу й не буду. Хоча... якщо дядько від планшету відволікся, хай нарікає сам на себе, адже буде залучений до процесу фотозйомки.