15. Так зручно?

13. Так зручно?

Яретта вдарилася об підлогу ліктями, напевно, добряче забилась, тому що засичала від болю. Сіла на підлозі й закричала:

- Навіщо?! Навіщо ви це зробили?! Ви ж знали, що я не можу ходити!

Чи то Емільєтті здалося, чи то у Хруща заблимали винувато очі і він в першу мить злегка смикнувся навіть, щоб зловити Яретту при землі, але не зробив цього.

Цей механічний монстр був дуже мовчазний. От і зараз він знову швидко протягнув клешні до Яретти, так само миттєво схопив її попід руки, але зі спини. І раптом почав змінюватися.

Його залізні руки склалися вдвоє і вигнулися широкими дугами по обидва боки Яретти, ноги витягнулися вперед коліньми, стало схоже на те, що магомехан наче присів, а його підошви видовжились і на них з'явилися невеликі коліщатка. Ребриста грудна клітка, складена із штирів-ребер, до якої сестра Емільєтти виявилася притиснута спиною, раптом розкрилася вертикально, наче дірчаста мушля, і утворила такі собі розкриті в обидва боки гребінчасті стіни. Емільєтті вони були схожі на величезну заколку для волосся, схожу на крабика, яка в неї колись була. Але заколка фіксувала волосся, а цей “крабик” зафіксував Яретту всередині себе. Дівчина опинилася захищена з усіх боків залізними вигнутими прутами, які не давали їй впасти з імпровізованого, створеного щойно Хрущем, зручного крісла. Так-так!  Саме крісла! Бо знизу, звідти, де знаходився живіт магомехана (якщо можна так назвати металевуу частину цієї істоти), висунулася спеціальна широка платформа, схожа на сидіння.

Руки-бильця лягли Яретті під долоні, вигнуті прути притиснули ближче до грудей монстра, які стали спинкою дивного стільця. Дівчина опинилася неначебто на кріслі, де ноги магомехана були ніжками, руки бильцями, які підтримували дівчину з обох боків, а спинкою стала грудна клітка, яка ще й обережно обвила її півколом, наче захисний бар'єр, що захищав від падіння. А над головою у Яретти знаходилася голова Хруща.

- Так зручно? - раптом скрипучо запитав він і Яретта, котра була трохи шокована тим, як швидко змінився механічний монстр з людиноподібного на зручне крісло для людини з обмеженими можливостями, просто мовчки кивнула, не знаходячи слів. Ще була зла на цю залізну істоту, до котрої навіть не знала, як тепер ставитися. З одного боку, цей залізний чоловік кинув її щойно на підлогу. Спеціально! Наче знущався чи, можливо, перевіряв, чи не обманює вона його. А з іншого боку - створив для неї зручний засіб пересування, бо крісло повільно проїхалося до вікна, розвернулося, а потім повернуло назад, зупинилося.

Яретта, оговтавшись від першого здивування,  обперлася об широкі бильця стільця, пововтузилась на сидінні, всідаючись зручніше, і сказала:

- Сидіння затверде. Сюди треба постелити якусь подушку чи ще щось.

Емільєтта кинулася до ліжка і схопила невеличку подушечку, яких там лежало кілька, простягнула сестрі. Яретта підклала її під себе і задоволено промовила:

- Дуже зручно!

Як тільки вона це сказала, Хрущ, блимнувши круглими очима-прожекторами, знову почав змінюватися. Миттєво трансформувався. Не встигли всі в кімнаті й оком змигнути, як він підхопив свою підопічну знову попід руки і всадовив на ліжко, а сам завмер, нависаючи над усіма, як і досі, високим похмурим і страшним монстром.

- Випробування завершено, -  промовив Хрущ тріскучим голосом. - Я готовий. 

Управителька Розалія, котра дивилася на все, що відбувалося в спальні, скептично промовила:

- Невже це все? Хардьєне, не впізнаю тебе! І ніякого підступу не підготував? Ну, кидання дівчини об підлогу не рахується, це дрібна капость, - монстр мовчав, стоячи непорушно, і тоді управителька продовжила. - Навіть не віриться! - зацікавлено глянула ще раз на Яретту і кинула, виходячи з кімнати. - Одяг тобі зараз теж принесуть. Валіза з необхідними речами для вас буде уже в кареті, тому нічого зайвого брати не потрібно. Хрущ лишиться тут! Звикайте! Просто не чіпайте його і він не чіпатиме вас! - вона підтиснула губи і пішла геть.

Як тільки за управителькою зачинилися двері, Хрущ вийшов до вітальні, ступив у куток біля вікна і завмер там непорушно. Його очі повністю згасли: він вимкнув сам себе. Зник із цього світу. Вимкнувся, як магічна лампа, котрій перекривають доступ до магічного живлення.

Дівчата перезирнулися, а потім Емільєтта кинулася до сестри і сіла поруч, обняла її міцно-міцно, радіючи, що вони разом.

- Я так перелякалась, але не показувала виду, - прошепотіла Емільєтті на вухо сестра. - Ти бачила, який він страшний? А який гидкий?! І як він познущався наді мною, кинувши на підлогу! Паскудний монстр! - Яретта лаялась і шипіла, але це, як здалося Емільєтті, більше від нервового перенапруження, а не від того, що вона й справді дуже була розсерджена на магомехана.

- Так, цей магомехан дуже страшний, але, знаєш, - погладила Емільєтта сестру по спині, - він створив для тебе дуже зручне крісло, ти зможеш рухатися, пересуватися нарівні з людьми.

- Воно було не дуже зручне, - винувато сказала Яретта. - Тверде, як камінь! Але я оцінила його старання, тому не обурювалась. І справді, зможе мене возити! Це ж чудово! - очі дівчини загорілися. - І я зможу гуляти на вулиці! Але що ж ми все про мене та й про мене! - Яретта взяла сестру за руку. - Що тут сталося, Емі? У що ти вляпалася? Розкажи мені детально і все по-порядку!

Емільєтта розповідала, а сестра все охкала та ахкала, коли йшлося про гидку поведінку Орельяна і в кам'яному храмі, і в його кабінеті. Потім, коли Емільєтта закінчила, вона підбила підсумки: