14. І змірює, і зважує...

14. І змірює, і зважує...

- О, то він… е-е-е… ти… ви ще й розмовляєте? - раптом спитала Яретта, миттєво чомусь заспокоївшись.

Напевно, побачила і сестру, і управительку Розалію біля механічного монстра. Вони зовсім його не боялися, а отже, і їй, мабуть, не варто. Хрущ мовчав, лише блимав на Яретту вогниками з-під скелець окулярів.

- Яретто, це магомехан, його звати Хрущ, тобто… Як ви там називали його, пані Розаліє, - спитала Емільєтта у жінки. - Якимсь іменем.

- Хардьєн, - сказала управителька. - Він буде супроводжувати вас у поїздці до форту Жарміньї.

- Отже, це все-таки правда, все те, про що говорив той чоловік, котрий прийшов мене забирати, - задумливо поглянула на сестру Яретта. Напевно, зауважила, що Емільєтта в новому одязі та вуалетці, яка від того, що дівчина вбігла притьмома до спальні, з'їхала набік. - А я думала, що він мене обманює…

- Я все тобі розповім пізніше, - промовила Емільєтта, підходячи до сестри. - А поки що мегамехан має тебе і зміряти, і зважити, чи що він там має зробити? - спитала дівчина в управительки Розалії, а потім перевела погляд на Хруща.

- Навіщо? - здивувалась Яретта. Вона сиділа на ліжку і зацікавлено роздивлялась залізного велетня.

- Він буде допомагати тобі, ну, як би тобі сказати, пересуватися, - почала пояснювати Емільєтта, а потім зітхнула. - Я навіть не уявляю, як це… Мабуть, носитиме на руках? - глянула знову дівчина на Хруща. - Розумієш, у поїздці і в кареті, і на швидкуні, і в переході через портал, поки ми доберемося до форту Жарміньї, ти повинна бути на ходу… Тобто.. Я не так висловилась.., - Емільєтта почервоніла під своєю вуаллю, бо не хотіла образити сестру, знала, як та важко переносить згадки про її ваду.

Яретта кивнула, перебиваючи:

- Я зрозуміла. Не продовжуй! Добре, хай і змірює, і зважує, якщо це потрібно, - сказала дівчина і сіла на ліжку рівніше. - Я готова, Хардьєне, - глипнула на Хруща.

Яретта дивилася на магомехана вже без страху і навіть з очікуванням. Все, що відбувалося нині навколо неї, вирвало дівчину з буденного життя, одноманітного і нудного. Тому їй навіть, коли минув перший переляк, це злегка подобалося.  

Хрущ, котрий досі стояв непорушно, рвучко підійшов до ліжка, поклав Яреттин кошик із вишивкою на столик (з кошика, до речі, не вилетів жоден предмет, так вдало й спритно він його зловив) і двома своїми довгими руками-клешнями раптом доторкнувся до Яреттиної голови. Провів делікатно й повільно по волоссю, яке розсипалося густими пасмами по її плечах та спині. Дівчина здригнулася, але мовчала, чекала, що ж буде далі. Магомехан наче відчував м'якість і пишність її волосся, проводив руками далі, по плечах і спині, втім, не торкаючись тіла, але зануривши залізні довгі й тонкі циліндри пальців у волосся й пропускаючи його між ними.

Це тривало наче й недовго, але змусило дівчину все-таки напружитись, адже було досить дивним відчувати рухи залізного монстра навколо себе, він нависав залізною горою і незрозуміло було, що мав на меті, виконуючи ці дивні паси. Вимірював? Що?

Магомехан же продовжив рух своїх клешень, зробивши їх досить непристойними. Він, закінчивши дослідження волосся, поклав руки на плечі Яретти, вже торкаючись її тіла. Дівчина відчула важкий метал на плечах. Великі й масивні долоні Хруща почали повільно рухатися по плечах Яретти, обмацуючи лікті, передпліччя, зап'ястя, руки, які дівчина склала перед собою, а потім, на мить затримавшись на тонких пальчиках, посунулись далі по ногах. Вони були накриті ковдрою, але їх магомехан чіпко обмацав усі, пройшовши пальцями по колінах і сягнувши стоп. Яретті навіть здалося, що магомехан спеціально так робить, викликає зніченість і сором'язливість, адже зрозуміла, що ще трохи - і буде обурюватися непристойною поведінкою. І кого? Магомехана! Механічної істоти, котра, можливо, і розуму в людському розумінні не має! Хоча якраз цей магомехан не здавався дурним! Його очі яскраво сяяли, коли торкався до Яреттиного тіла.

Коли дівчина вже думала, що її стопами і закінчиться це непристойне обмацування, то сталося те, чого вона зовсім не очікувала.

Хрущ різко відсмикнув свої залізні клешні від її ніг, а потім раптово й несподівано підхопив Яретту під пахви і підняв над ліжком. Руки його раптом неприродно і зі страшним скрипом видовжилися, витягнулися вперед, з'явилися додаткові секції, котрі висунулись із залізних ліктів - і дівчина повисла на цих довгих потужних руках майже під стелею. Тільки її ноги теліпалися над ліжком.

Яретта охнула від несподіванки й такого неочікуваного ривка. Емільєтта також скрикнула від жаху: Хрущ підняв її сестру у повітря, як пушинку, і тепер роздивлявся, наче ляльку, з дивною цікавістю. Очі магомехана за скельцями окулярів горіли яскраво, наче прожектори. Емільєтта сподівалася, що він, як сказала управителька, так “зважує” її сестру. Хоча подібне “зважування” було дуже незвичним.

- Обов'язково піднімати мене так високо? Це трохи непристойно, вам не здається? - спитала Яретта, відчуваючи себе дивно.

Вона зараз була у владі цієї залізної механічної штуки, і розуміла, що Хрущ такий сильний, що скрутити їй шию або відірвати руку - йому на один рух. І саме тому дівчина чомусь зовсім перестала відчувати страх. І навпаки, подумала про пристойність і про те, що вона у ретельно зашитих, але все одно стареньких панчохах. Адже ковдра з її ніг злетіла і тепер видно було ноги, котрі стирчали з-під довгої спідниці.