12. Магомехан

12. Магомехан

Емільєтта, нарешті, здерла з себе той весільний саван, котрий дратував її, відкинула на підлогу і сіла на краєчок стільця, красивого, старовинного, котрий стояв поруч із кількома іншими збоку при стіні. Обхопила голову руками й стиха застогнала. 

“Ох, боги всевидячі, і за що мені таке? Я просто хотіла забрати триденник! А натомість влізла в невідому аферу шаленого герцога, котрий сам не знає, чого хоче! З іншого боку, зрозуміло, чого хоче. Напевно ж, виграти той заклад, на який погодився, мабуть, зопалу. І дістати свого опікуна, помститися за щось дядькові, за якісь свої, напевно, давні образи…”. Дівчина ж не знала, що саме насправді рухає Орельяном, чому в його житті відбуваються такі дивні події, учасницею яких вона нині була.

Сиділа на стільці й розхитувалася з боку в бік, намагаючись привести свої хаотичні думки хоч до якогось порядку. Перш за все, хвилювалася за Яретту. Не дайте боги, щоб той маг Тобільє її образив чи чимось нашкодив!

Сиділа так Емільєтта довго. Не було сил піднятися і щось зробити, хоча б просто пройтися по покоях, порозглядати все тут. Адже вона була дівчина цікава, завжди скрізь пхала носа, якщо хотіла. А зараз… Навіщо? Все одно завтра вони звідси поїдуть.

Раптом ключ у дверях провернувся і увійшли вже знайомі дівчині служниці, Терезка і Данні, несучи в руках якісь речі. Зацікавлено зиркнули на неї, Данні спитала:

- Ти ж Емільєтта, так? Герцогова типу дружина? Ми принесли тобі одяг і деякі ще речі. Коли привезуть твою сестру - то подамо обід,

Данні почала вішати в шафу в кутку кімнати одяг на плечиках. Терезка ж повідчиняла двері в обидві кімнати-спальні і почала стелити постіль, яку принесла у великому спеціальному кошику.

Данні допомогла Емільєтті переодягнутися у скромну темно-синю сукню з вузькими в'язаними білими манжетами та комірцем. Ця сукня здавалася Емільєтті дуже вишуканою. Була новою. А нових речей вона не купувала вже давно.

- Іди сюди, сідай перед дзеркалом, я причешу й укладу тобі волосся, - покликала  Данні Емільєтту в спальню праворуч, де Терезка якраз надягала наволочки на дві подушки.

Дівчина мовчки пройшла до великого красивого столика з трюмо, перед яким стояв зручний стілець. Сіла. Поглянула на себе в дзеркало і жахнулася!

Звичайно, тепер зрозуміло, чому Орельян кривився, дивлячись на неї, і називав огидною. Вона такою зараз і була!

Волосся стирчало у всі сторони, очі перелякані, як у сполоханого зайця, за котрим біжать гончаки, а на щоках проступили яскраві червоні плями, котрими Емільєтта часто покривалася, коли нервувала. Така в неї була реакція на стрес.

- Чи не можеш принести мені ще вуалетку, котра чіпляється на волосся? Я б хотіла закрити обличчя, - попросила вона у Данні.

Вирішила не церемонитися, раз служниці звертаються до неї на “ти”, то й вона так само не дотримуватиметься жодного етикету. Хоча Емільєтта з сестрою у свій час вивчали й етикет, і танці, і ходили на курси вивчення традицій, ритуалів та церемоній королівства Фарбон. Ще коли жили в своєму провінційному містечку і були живі батьки, і все було добре. 

- Так, управителька Розалія якраз передала і капелюшки з вуаллю, і власне вуалетку, так наказав герцог Орельян, - кивнула Данні. - Я зовсім забула! Зараз прилаштую її тобі до зачіски, - промовила служниця, розчісуючи волосся Емільєтти.

Коси у дівчини завжди були гарні, довгі, густі, світлі… Вона постійно закручувала їх, ідучи на роботу, у пучок на потилиці, і якоїсь гарної зачіски волосся не знало вже давно. Але й зараз Данні теж не морочилися: зробила те ж саме, тільки волосся зачесала, щоб не стирчало на всі боки. Закрутила пучок, закріпила шпильками й причепила вуаль на спеціальний гребінь, котрий увіткнула у волосся. Тепер щільна й цупка вуаль прикривала Емільєттине плямисте обличчя.

“Ну й добре, - подумала вона. - Так навіть краще!”. Емільєтта стала відчувати себе впевненіше і спокійніше, сховавшись за мереживну тканину, адже ніхто тепер не зможе помітити її емоцій та міміки, коли вона реагуватиме на певні негативні слова та речі. А те, що таких негативних слів та речей буде попереду ще багато, то вона не сумнівалася.

Дівчина раптом дещо згадала і запитала у Терези й Данні, котра, закінчивши укладати їй зачіску, почала допомагати колезі з ліжком.

- А скажіть, будь ласка, може, ви знаєте, хто такий Хрущ? Управителька Розалія сказала, що він для чогось потрібен, а от для чого? І взагалі, хто це такий? Чи що це таке?

Служниці перезирнулися. Першою озвалася Тереза:

- Не знаю, чи можна про це розповідати? Хрущ буде незадоволений, що ми про нього говоримо. Та й ми мало з ним спілкувалися. Взагалі, він дуже відлюдькуватий і надає перевагу тому, щоб його залишали надовго самого. Інколи кілька місяців не з'являється на людях. Сидить там завжди у своєму підвалі, просить, щоб його вимкнули та й іржавіє… Я його боюся! Він лається брудними словами і, щоб усіх відлякати, трансформується в павука! Його вже Фаб'ян попереджав, щоб не робив цього! Та хто ж послухається! Такий же впертий, як і герцог! 

- Він казав, що перебуваючи вимкненим, йому легше переносити своє теперішнє життя, - сказала Данні. - А в павука всього один раз трансформувався! Не перебільшуй! Тоді заявилася та кривляка Манарела! І я навіть рада була, що так сталося. Вона швидко пішла тоді додому!