7. Думаю тут я!

7. Думаю тут я!

Карета гупотіла колесами, підбитими залізом, по кам'яній бруківці вулиць столиці, а в самій кареті, великій і просторій, справжньому маленькому будиночку на колесах, відбувалася розмова на підвищених тонах.

- Кого ви привезли? - прошипів Орельян. - Я вляпався по самі вуха! Що мені тепер робити?

Він аж почервонів від злості, з ненавистю глипаючи то на слугу Тобільє, котрий сидів ні живий ні мертвий від переляку, то на Емільєтту, яка, можливо, і хвилювалася десь там, всередині себе, але на її обличчі не смикнувся жоден м'яз. Магія тримала дівчину в своїх тенетах. 

- Це не та жебрачка! - біснувався Орельян. - Ви повинні були доставити до Церемоніального Каменя зовсім іншу! Я ж казав: приїде жінка, жебрачка, хвойда, брудна, вульгарна, в старому одязі…

- Мосьпане, - схилив голову Тобільє, - ця теж в старому одязі… Ми не знали, яка вона. Дівчина й справді щось там говорила про те, що ми помилилися. Але вже зовсім не було часу розбиратися! Розалія сказала, щоб я спинив її крики, я й спинив, - почав виправдовуватися слуга, звертаючи все на управительку. - Та он Данні підтвердить! - кивнув він на служницю, котра зацікавлено слухала їхню перепалку. - Ми ні при чому. Ця дівчина прийшла, вас шукала… Ми й подумали…

- Думаю тут я! - верескнув Орельян. - А ви виконуєте накази! Дурні! Дурні! Тепер що робити? З тою старою хвойдою ми домовилися про.., - він обірвав себе на півслові. - А тепер? - він вшнипився злим поглядом в Емільєтту. - Чому ти мовчиш? Тебе підіслали? Дядько підіслав? Хоча, напевно, ні, адже був злий, як гієна! Може, Проспер? Ми з ним якраз посварилися! А-а-а, напевно, Манарела?! Покинута жінка може бути страшна у гніві! Чи хто? А може, ти сама вирішила зірвати куш? Дуже дивно, що вчора ти так зненацька падаєш нам під ноги, а сьогодні приходиш в той самий момент, коли вирішується моя доля. Відповідай, хвойдо! Чому вона мовчить?

- На ній магія сповільнення, - буркнув Тобільє. - Зняти?

- Звичайно, дурнику! - прошипів Орельян. 

Слуга почав знімати окуляри, щоб використати свій магічний вплив.

Тут обізвався і Фаб'ян, котрий досі мовчав, слухаючи обурені слова свого молодого хазяїна. На правах старого слуги, в котрого герцог виріс на очах та під його опікою, чоловік називав його лише на ім'я. Любив його. Хоч інколи й засуджував гарячкові й необдумані вчинки. Навіть повчав. І Орельян, як не дивно, не ображався, адже відчував, що Фаб'ян справді щиро опікується ним і хоче направити на путь істинний, як уміє.

- Орельяне, - проговорив Фаб'ян, погладжуючи довгі вуса та окладисту бороду. - Не думаю, що дівчина підіслана. Вона ж орітанка! Ніхто з наших знайомих не зв'язується з ними.

- Ото ж бо й воно! - втомлено відкинувся на спинку диванчика Орельян, наче втомився від своїх довгих тирад та емоційно насичених слів, наче коліщатко його обурення докрутилася до певного моменту і забуксувало. - Я ж спеціально ще й орітанку вибрав. Всі тримаються від них подалі. Навіть у дядька перше слово обурення було пов'язане з її орітанським походженням! - кивнув герцог на Емільєтту, яку, нарешті, звільнили від магічних кайданів і вона відчула, що може говорити.

- Що ви зі мною зробили? - вигукнула вона. - Я не та, ви помилилися! Ця шлюбна церемонія, яка зробила мене вашою дружиною - неправильна, незаконна! Адже я все чула й бачила, проте не могла опиратися! Застосування магії проти немагічної істоти, використання її для приниження й насильства карається законом! Як ви могли! Зараз же повертайтеся назад і розірвімо цей шлюб!

Дівчина почала смикати з пальця обручку, але та не знімалася. Так, якщо треба було, то Емільєтта була смілива й відчайдушна. І могла постояти за себе.

- А хто ж ти?! - знову почав накручувати себе Орельян. - Чому з'явилася в моєму маєтку?

- Вчора ви захопили разом зі своїми часовиками і мій, - пояснила дівчина. - Триденник. Я прийшла сьогодні, щоб повернути його. А натомість, бачу, втрапила в страшну халепу. Чому ця обручка не знімається?

- І ти думаєш, що я повірю твоїй наскоро придуманій брехні? - глузливо скривив губи Орельян. - Через якийсь триденник ти прешся до самого герцога Саньє Жофред?

- Я не знала, що ви герцог! І не через якийсь триденник, - підняла на нього погляд дівчина. - А через дуже важливий триденник! Це, можливо, вам він здається нікчемним і зовсім не потрібним, а для мене він рівнозначний життю! Життю моєї сестри. Я тяжко працювала, щоб заробити гроші і купити цей триденник…

- Не треба вичавлювати з мене сльозу! - обірвав її Орельян. - Не вірю ні на йоту! В таких підступах зі сльозливими історіями видно руку Манарели! І звідки вона дізналася, що я хочу терміново одружитися?

- Я кажу правду! - спалахнула Емільєтта. - Я завжди кажу правду!

- Знаю, знаю! - скривився Орельян. - Саме тому в орітанців і стоїть магічне клеймо на плечі. Яке дещо придушує цю вашу властивість. Якби його не було, то я б випитав уже напевно, хто тебе прислав! А так! І не смикай обручку! Ти її не знімеш!

- Як це - не зніму? - злякалась Емільєтта, крутячи перстень навколо осі. Він і справді не хотів злізати з пальця. - Це знову якась магія?

- Це шлюб, - озвався раптом Фаб'ян, котрий, примружившись, розглядав Емільєтту. - Ви тепер одружені з Орельяном. І з'єднані на певний час. Розлучення можливе лише через рік. А ви що, не знали?