3. Яретта свариться

3. Яретта свариться

- Емі, ти спочатку вмийся, на тобі лиця немає, - співчутливо сказала Яретта.

Вона сиділа на дивані, як завжди, дуже бліда й зморена. Напевно, знову вишивала без перерви. Хоча їй забороняли увесь час працювати з голкою, вона все одно крадькома від Емільєтти вишивала.

Сестра мовчки вислухала невтішну розповідь про сьогоднішній невдалий вечір, не перебивала. Лише в кінці зітхнула й промовила:

- Не йди, Емі, не треба! Хай йому грець, тому триденнику. Сьогодні заходив пан Трумес із п'ятого поверху, замовив додаткову вишивку на фіранки для дружини. Їй дуже подобаються мої червоні маки. Вони заплатять - і ми купимо той триденник, якщо тебе так це хвилює. Відчуває моє серце, тебе там ще раз образять і принизять. Не йди… Я не хочу! Ти й так працюєш, як скажена! Худа, як скіпка! Ох, що сказала б мама! - дівчина прохально поглянула на сестру.

- Ні! - задерла Емільєтта голову й продефілювала повз сестру в одній білизні. Трусики і бюстик хоч і були старенькі, але чисті й ретельно зашиті.

Вона набрала у велику миску води й почала там прати свою нещасну сукню, брудну і ще й з діркою на коліні, яку виявила лише зараз. От, халепа. І ця сукня тепер буде з латкою. Звичайно, Яретта її зашиє так, що й не помітить ніхто, але сам факт! Сама ж Емільєтта знала про цю проріху!

Все, все вже ставало непридатним, зношувалося, виходило з ладу, дірявіло, а вони не могли з Яреттою купити нове, бо й так ледве кінці з кінцями зводили. 

- Я піду! Завтра, після роботи! Обов'язково! Ми не можемо втрачати такий великий період часу! Ярі, я хочу, щоб ти жила! І ти житимеш!

- Та житиму, житиму, куди дінуся? - вичавила сестра посмішку. - Але в тебе зі мною стільки мороки! Може, й справді, краще піти до тієї пані Гепаріньє? Не тобі, звичайно, а мені! - пояснила спокійно сестра на обурений і переляканий погляд Емільєтти. - Відданиць добре годують. І вона б мене, напевно, вилікувала, їм потрібні здорові, - дівчина замріяно поглянула у вікно. - Я змогла б ходити! Ах, Емі, тобі не передати, як це важливо - просто мати змогу ступити на землю і піти…

Емільєтта відвернулася, щоб не бачити сумний погляд сестри, її серце стислося від жалю. Вона удавано бадьоро промовила:

- Не хвилюйся, ти не тільки житимеш, але й ходитимеш! Я тобі обіцяю! Тим більше, лікар упевнений в цьому! Просто магічне втручання коштує дорого. Але я десь дістану гроші, от побачиш! І жодних розмов про відданиць, Ярі! Я впевнена, що в нас усе налагодиться! А триденник завтра піду й заберу! Хай віддає! А то, виходить, що тепер він злодій, той Орельян. Він і так багатий, напевно, в нього тих часовиків - повна жменя! І це якщо він носить їх так багато в кишені камзола, то уявляєш, скільки їх у нього вдома? Правду народ придумав прислів'я: вельможі живуть вічно, а бідняки два дні. 

Дівчина вмивалася, сердито терла щоки, де засохли плями бруду. Адже сльози все-таки текли, хоч як Емільєтта їх не стримувала. А вона ж витирала їх брудним рукавом сукні. Із роздратуванням також потім прала поділ сукні, полоскала у воді й думала, що добре, що хоч сукня темного кольору, бо якби була світла - довелося б її вже пустити на ганчірки чи перешити в щось інше, як це часто робила Яретта зі старим одягом.

Дівчата жили у великому п'ятиповерховому будинку, що належав мануфактурнику Морсьену. На першому поверсі знаходилися невелика хлібопекарня і аптека, власникам яких домоуправитель Жур’ян здавав в оренду приміщення, а вище, на чотирьох інших поверхах, розміщалися невеличкі не квартири навіть, а кімнатки для бідняків. Які, втім, все одно іменували квартирами. І жити там собі могли дозволити лише ті, хто мав роботу і міг заплатити за житло.

Сестри приїхали в столицю два роки тому. Раніше вони жили в провінційному містечку великою дружною сім'єю, раділи життю, батько працював ювеліром, мама шила одяг та робила вишивки на продаж, і дівчат цьому теж навчила. І все було б добре, якби не стався черговий Часотрус.

Він кардинально змінив життя дівчат. Їхнє містечко було майже вщент зруйноване. Під руїнами рідного будинку загинули батьки, а Яретта отримала травму ніг і не могла більше ходити. І саме її під час Часотрусу торкнувся Пагін Часу. Тепер вона належала до тих людей, у яких час крав життя дуже швидко.

Усі мічені Пагонами живуть мало. Їхнє життя стає коротким. І щоб додати років до нього - слід було купувати час у спеціальних магазинах.

Маги-часовики виробляли час у вигляді жетонів і продавали їх таким людям. І не всі, звичайно, могли собі таке дозволити. Але й до основного свого життя можна було також докупити час! Багаті люди могли жити вічно, аби тільки гроші були. Кажуть, Його Величність король Вастер'ян вже продовжив своє життя на тисячі років!

Часовими Землетрусами, коли проростали Пагони й мітили людей, скорочуючи життя, підтримувався життєвий і часовий баланс у їхньому королівстві. І ніхто не був убезпечений від Пагонів Часу. Ніхто. Але всі думали, що їх омине ця доля. І сім'я Емільєтти теж так думала. Але…

Після смерті батьків дівчата отримали сяку-таку компенсацію від держави й вирішили їхати в столицю. Емільєтта була налаштована знайти гарну роботу, винайняти житло й лікувати сестру. А також купувати жетони-часовики, щоб продовжувати їй життя, яке зупинялося, як і у всіх мічених, через п'ять років після Часотрусу. 

Яреттині п'ять років минали через тиждень. І Емільєтта була спокійна: сестра житиме далі ще рік точно! Бо, незважаючи на тяжку бідність, вони змогли за ці два роки нашкребти грошей на часовики. Та й лікаря періодично запрошували, бо Емільєтта не втрачала надію поставити сестру на ноги в буквальному сенсі. І лікар теж обнадіював.