2. Триденник зникає

2. Триденник зникає

- Їх повинно бути рівно десять! - проговорив той поважний пан, що накричав на Емільєтту із самого початку. - Усі підбери! І витри добре. Орельяне, твій камзол безнадійно зіпсовано! Я ж казав, що треба їхати екіпажем, а ти: пройдемося, пройдемося! От і пройшлися! Ця жебрачка, напевно, спеціально так зробила! Я читав у недавньому випуску “Нувель”*, що саме так і діють кишенькові злодюжки! Підбігають, кидаються тобі в обійми, а самі непомітно нишпорять по кишенях, у них це вже все професійно виходить, а потім роблять вигляд, що обізналися й зникають зі вмістом твоїх кишень! Треба ретельно перерахувати всі часовики! І перевір, чи нічого не зникло з інших кишень! І я теж зараз гляну! 

Поважний літній пан демонстративно почав вивертати свої кишені: дістав носовичок, складений учетверо якийсь папірець і маленький гребінець для вусів та бороди.

- Фаб’яне, це зайве, - промовив його товариш, пещений молодий чоловік років тридцяти, здивовано й гидливо розглядаючи Емільєтту, наче якусь екзотичну тваринку.

Дівчина й досі бабралася в калюжі, пропускаючи між пальцями грязюку разом з брудною водою і виловлюючи жетони. - Не думаю, що кишенькова злодійка рилась би в калюжі, щоб повернути вкрадені речі! Е-е-е… Підведись, я сам знайду свої часовики! Не чіпай! Фу! Від неї тхне! Ці жебраки такі огидні! - раптом чоловік завмер, наче його пронизала якась думка чи згадка. - О, Фаб'яне, а вона подала мені цікаву ідею... Треба це обмізкувати! - потім знову крикнув на дівчину. - Відійди, я сказав!

Молодий чоловік зневажливо й роздратовано махнув рукою, і дівчина злякано сахнулася від нього. Долоня цього пана була в бездоганно білій рукавичці! Рукою Емільєтти, чорною від багнюки, звичайно, не можна було торкатися такої чистої й білої руки!  

Дівчина підвелася сама, з гіркотою помітивши, який мокрий і брудний у неї поділ. А це ж одна з її останніх пристойних суконь! Доведеться довго прати й відчищати бруд! А завтра на роботу! Їх у неї взагалі всього дві: темно-синя, котра на ній зараз, і коричнева. Але на коричневій латка, хоч і непомітна, тому Емільєтта не дуже любила її вдягати.

- Я всі зібрала, - промовила дівчина тихо. - Вибачте мені, пане.

Вона простягнула на брудній долоньці десять круглих жетонів-часовиків, сірих від землі й каламутної води з калюжі. А сама жадібно розглядала їх, не в силах відірвати погляду. Адже в її руці зараз ціле багатство! Для Яретти вистачило б на багато років життя…

Молодий чоловік гмикнув, простягнув руку і виставив долоню над долонею Емільєтти. Дівчина відчула, як монети на долоні зарухалися, злетіли в повітря і зависли, очищаючись від бруду. Вже очищені, полетіли до другої руки чоловіка, впали на його долоню важкою купкою, брязнувши приємним звуком.

- Перерахуй, Орельяне! Обов'язково! Чи все на місці? - знову захвилювався поважний пан, котрого Емільетта трохи боялася, бо мав густу бороду, довгі вуса і високий циліндр. Схожий був їй на високоповажного чиновника з домоуправління, пана Жур’яна, котрий погрожував виселити їх із сестрою з будинку, якщо не оплатять борги за проживання. Сьогодні якраз вона їх і оплатила, а потім вже пішла в магазин.

І от яка сталася халепа!

- Наче всі, - кивнув головою молодий чоловік, і не думаючи їх перераховувати. - Хоча їх треба добре очистити вдома. Він них тхне. Як і від цієї… е-е-е… жебрачки…

Він недбало висипав їх у кишеню штанів, чим увів дівчину в ступор: так легковажно ставитися до часовиків могли тільки дуже багаті люди.

Лиш тепер, відійшовши від першого шоку, вона помітила, що обидва її співрозмовники були одягнені у справді дорогий і нарядний одяг. Напевно, йшли кудись у гості, а вона їх мало не заляпала болотом.

Дівчина відступила на крок убік, пропускаючи двох чоловіків, що пройшли повз. Молодий ще раз, рухаючись повз дівчину, кинув зверхній погляд на Емільєтту, її забризкану брудом сукню, чорні по лікті руки, якими вона льопалася в калюжі, витягуючи жетони. Скривив губи, відвернувся. Емільєтті чомусь стало гірко й образливо.

А він же, негідник, володіє магією! Міг би просто повитягувати ті часовики з калюжі магічно. Проте ні - стояв і дивився, як вона пльохкається в холодній брудній воді. Мерзотник! Напевно, йому приносить задоволення знущатися над бідняками, принижувати їх. Або жінок ненавидить, зневажає їх, напевно, знущається і над прислугою... 

Емільєтта зітхнула, викрутила мокрий поділ сукні, якось розправила його, обтріпала. Підняла брудну й теж наполовину мокру торбу, яку зняла з плеча й кинула на тротуар перед тим, як шукати ті дурні жетони… 

І раптом завмерла, ошелешена й майже скам'яніла!

Жетони! Так! Часові жетони! Її часовик! Триденник! Аж три дні для сестри, які вона сьогодні купила за останні гроші!

Можливо, ці три дні для когось були дрібницею, нікому не потрібним сміттям, але для Яретти - це три дні життя! Які вона, Емільєтта, чесно купила сьогодні в магазині на зароблені тяжкою працею гроші!

Ох, вона ж його, того свого жетона, якраз тримала в руці, коли стикнулася з тими панами. Жетон, напевно, теж випав з її долоні, а вона спереляку й не помітила!

Дівчина гарячково кинула торбу на землю й миттєво опинилася на колінах, знову почала бабратися в калюжі, шукаючи свій жетон.

Ох, як все погано! Адже всі жетони величиною однакові! Навіть карбуванням трохи схожі! І ті, що на три роки, і ті, що на три дні!