Розділ 7

Астра, відчуваючи затишок, підійшла до них і ліглася поряд. Вона була маленькою, але її присутність додавала відчуття повноти в цю мить. Соня відкрила очі і поглянула на собаку, що притиснулася до неї, намагаючись зберегти цей теплий момент.

Але раптово повітря наповнилося холодом, як ніби на них спустилася тінь. Монстр, що лежав на боці, раптом почав змінюватися. Його тіло стало тьмяніти, і в його очах зникла доброта. Тепер він дивився на Соню з байдужістю, а в погляді з’явилася загроза.

— Що сталося? — прошептала Соня, відчуваючи, як страх стиснув її серце. Вона підвела голову, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

Монстр, тепер вже не той, ким був раніше, обернувся до неї. Його голос звучав холодно і безжально. — Ти заважаєш мені. Твоя присутність більше не потрібна.

Соня відчула, як у неї всередині все стиснулося. Зараз вона стояла перед істотою, готовою завдати шкоди. Монстр став невідворотним, темним образом, що загрожував їй.

Астра, помітивши небезпеку, тихо заскавчала, її маленьке тіло здригнулося від страху. Вона встала на захист Соні, але знала, що сама вона не зможе протистояти тіні.

— Чому ти так змінився? — запитала Соня, відчуваючи, як сльози підступають до очей. Вона не могла повірити, що колись добрий Монстр тепер дивиться на неї, немов на ворога.

— Я більше не твій друг, — промовив він, його слова звучали, як холодний вітер. — Ти нічого не можеш зрозуміти. Я готовий убити, якщо це знадобиться.

Соня, її серце билося, відчула, як страх охоплює її. Вона знала, що в його очах більше не було тієї доброти, і зараз між ними стояла прірва.

Холод охоплював їх, а темрява поступово заволоділа всім навколо. Тепер Соня і Астра стояли перед невідомим — Монстром, що став ворогом, і жодна з них не знала, як це закінчиться.

75

Темрява навколо них ставала все густішою, а відчуття небезпеки наростало. Соня стояла, знічені її думки плуталися в хаосі. Перед нею стояв Монстр, але зараз він виглядав зовсім інакше — без маски жаху, просто злим і неприязно налаштованим. Його очі світлилися холодом, а на обличчі витиснувся вираз, сповнений агресії.

— Ти більше не будеш жити, — промовив він, його голос звучав як рик звіра, готового до нападу.

Соня відчула, як серце завмерло в грудях. Вона знала, що це кінець, але в її голові все ще жила надія на колишнього друга, який в якійсь мірі все ще залишався в ньому.

— Чому ти так змінився? — запитала вона, намагаючись розгледіти хоч краплю доброти в його погляді. — Ти не повинен бути таким!

Монстр лише знову загарчав, і раптом, не витримуючи тиску свого гніву, він кинувся на неї. Соня відчула, як страх охоплює її, але не могла відвести погляд. Вона приготувалася до атаки, її руки шукали щось, що могло б стати зброєю.

— Ти забрала в мене все, — гарчав він, наближаючись до неї. — Тепер я заберу твоє життя!

Соня схопила камінь із підлоги, намагаючись знайти в собі сили. Коли він стрибнув на неї, вона відчула, як холод охоплює все її єство. Вона кинула камінь, але не встигла влучити — Монстр схопив її за зап’ястя, затискаючи так, що у неї перехопило подих.

— Ні! — вигукнула вона, намагаючись вирватися. Але він не відпускав. Його пальці, як кайдани, тримали її, не даючи шансів на втечу.

— Я не дозволю тобі жити, — прошептав він, ненависть в його голосі була жорстокою, і Соня зрозуміла, що це не просто слова — він дійсно хоче її вбити.

У той момент, коли її серце билося в унісон із завмиранням часу, Соня згадала про їхні спільні моменти. Вона закричала, закликаючи до тих спогадів, які колись їх об'єднували.

— Ти — більше, ніж це! Пам’ятай, хто ти насправді! — крикнула вона, намагаючись достукатися до його душі.

Але Монстр лише зітхнув, і на його обличчі з'явилася жорстка гримаса. Він знову стягнув її до себе, готуючи останній удар, і Соня зрозуміла, що на цей раз це може бути дійсно кінець.

76

Соня спокійно читала книгу, коли раптом кімната наповнилася холодом, що пронизував повітря. Вона звикла до того, що Монстр не випускав таких холодів, але не звернула на це увагу, поки не почула шипіння.

— Ще один рух — і я вирву тобі серце, — лунало з темряви.

Соня не зрушилася з місця, відчуваючи, як страх стиснув її серце. Вона могла відчути, як холод проникає в неї, немов нагадуючи про небезпеку, що наближається.

Монстр, який колись був її другом, тепер став чимось жахливим. Його холодний голос і погляд, наповнений ненавистю, розривали між ними все те, що колись їх пов'язувало. Вона не могла повірити, що це той самий істота, яка колись приносила їй радість і підтримку.

В її думках відбувалася боротьба — чи намагатися його врятувати, чи просто зберегти свою власну безпеку. Холод охоплював їх, затискаючи у своїх лапах, і вона відчувала, що з кожною миттю втрачає контроль над ситуацією.

Вона поворушила рукою, але Монстр не напав. Соня, намагаючись знайти в собі сміливість, запитала:

— Ти ж казав, що вирвеш мені серце. Чому воно досі в мене?

Монстр не відповів, лише глянув на неї з холодом у погляді. У той момент Соня згадала його слова: «Якщо я помру, то й ти». Тепер вона розуміла, чому все ще жива. Відчуття надії й страху перепліталися в її серці, адже це означало, що в ньому залишилася частка того доброго друга, якого вона колись знала.

Тиша затягувалася, і в повітрі відчувалася напруга, як струна, готова до розриву. Соня не знала, що ще сказати, але сподівалася, що за цією темрявою все ще залишилася частина Монстра, здатна відчути, що їхня зв’язок не зникла.

Монстр, здається, вирішив показати свою справжню сутність. Соня відчула, як його тінь накриває її, а в повітрі знову з'явилася та жахлива напруга.

«Він хоче показати, що здатен на все», — подумала вона, намагаючись зосередитися. Її серце билося швидше, коли вона відчула, як він встає за її спиною.

Раптом вона відчула холодні кігті, що прикладалися до її серця. Але замість страху, вона відчула лише легкий дотик, ніби Монстр намагався перевірити, чи вона все ще жива.