Розділ 5

Монстр став більшим, його тіло почало змінюватися на очах. Масивні крила розправилися за спиною, і нові щупальця повільно простяглися в різні боки, рухаючись, немов живі тіні. Пір’я на його тілі засяяло фіолетовим світлом, і кожен його рух створював відчуття невідомої сили, яка поглинала простір навколо.

Астра, маленька біла собака, сиділа біля Соні. Вона підняла голову, побачивши, як Монстр виріс і змінився. Її вушка настовбурчились, а хвіст притиснувся до підлоги. Собака почала трястися, відчуваючи незнайому загрозу, яка надходила від істоти, що раніше захищала їх обох. Астра перелякано скавуліла і сховалася ближче до Соні, тулячись до її ніг, шукаючи захисту.

— Астра, все добре, — прошепотіла Соня, обережно погладивши собаку, намагаючись заспокоїти її. Її руки теж трохи тремтіли, але вона не могла показати свій страх. Їй потрібно було бути сильною для всіх них.

Монстр, який стояв поруч, відчув страх собаки. Він повільно повернув голову, його червоні очі зблискували в темряві кімнати. Щупальця навколо нього почали ворушитися ще активніше, але він зупинив їх на півдорозі, ніби намагався взяти під контроль цю нову, незнайому силу.

Соня побачила, як Астра тремтить ще більше від його рухів, тому взяла її на руки, щоб заспокоїти.

— Все добре, ми разом це переживемо, — промовила вона до собаки, але більше ці слова були звернені до Монстра. Їй потрібно було не лише заспокоїти Астру, але й показати Монстру, що вона вірить у нього, незважаючи на зміни, які він зазнав.

Монстр нахилив голову і, хоча не міг говорити словами, його червоні очі стали менш загрозливими, сповненими болю і тривоги. Він боровся з собою, намагаючись не налякати їх ще більше.

— Я знаю, ти можеш це контролювати, — сказала Соня, все ще тримаючи Астру на руках. Собака перестала тремтіти, відчуваючи її спокійний голос, і Соня відчула, що навіть найменша підтримка могла допомогти і Монстру втриматися на грані між силою і руйнуванням.

Монстр повільно відступив, намагаючись не лякати їх своїми рухами. Щупальця знову стали менш агресивними, а його тіло поволі заспокоювалося, хоча його нова сила все ще була відчутною в повітрі.

Астра більше не скавуліла, але все ще тулилася до Соні, слідкуючи за кожним рухом істоти, яка так різко змінилася на їхніх очах.

52

Монстр з'явився раптово, як завжди, у своїй звичайній формі, височезний і зловісний. Соня навіть не встигла зреагувати, як його щупальця обплели її тіло, а лапи притиснули до землі. Вона відчула різкий біль у плечі — Монстр почав кусати її, нічого не пояснюючи. Його зуби занурювалися глибоко, викликаючи пекучий біль, який віддавався в усьому тілі. Соня борсалася, намагаючись вирватися з його міцних обіймів, але Марно. Він тримав її так, що вона не могла поворухнутися.

Від болю Соня заплакала, сльози потекли по її щоках.

Монстр раптово зупинився, коли його щупальце підняло Соні підборіддя. Він ніби відчув щось, дивлячись прямо в її очі, мовчазно, але з виразом, який важко було зрозуміти. Соня, вся в сльозах, задихалася від болю і напруги, її серце билося швидко, але в цей момент вона відчула, як Монстр припинив свої дії. Він завмер, не кусаючи більше.

Його погляд затримався на її обличчі.Її важке дихання заповнювало тишу, що повисла між ними. Він повільно нахилив голову ближче і, мовчки, злизав сльози з її щоки своїм холодним язиком. Здавалося, цей жест був не стільки жорстоким, як сповненим чогось іншого — можливо, роздумів чи вагань.

Соня здригалася від болю,але не могла нічого зробити.Їй залишалося тільки терпіти, відчуваючи, як він продовжує своє загадкове дійство.

Його укуси не були хаотичними. Вони мали певний порядок. З кожним новим укусом, Монстр створював щось на кшталт знаку на її шкірі. Від цього ставало ще страшніше. Соня не розуміла, що він робить, але відчувала, що це не просто біль — це якась мітка. Вона намагалася говорити, але Монстр ігнорував її спроби. Він зосереджено закінчував свою роботу, облизуючи місця укусів, наче закриваючи їх.

53

Монстр завершив свою роботу над міткою, заліплюючи зубами залишену на Соніному плечі рану. Її тіло ще тряслося від болю та шоку. Вона сиділа на підлозі, важко дихаючи і намагаючись зібратися з думками. Сльози, які до того повільно текли її щоками, зупинилися, але тривога все ще залишалася глибоко всередині.

Монстр, не мовлячи ані слова, підвів щупальце до її плеча і обережно притягнув ближче до себе. Він розгорнув ковдру і накрив її, намагаючись створити щось схоже на захист від зовнішнього світу, але Соня відчула, як холод його тіла проникає крізь тканину. Навіть під ковдрою мороз пронизував її тіло, змушуючи тремтіти ще сильніше.

Вона не одразу зрозуміла, що лежить не просто поряд із Монстром, а на ньому. Його довге, тонке тіло служило їй своєрідною підстилкою, жорсткою і холодною, але якимось дивним чином — стабільною. Монстр не пручався, не зрушив жодного м'яза. Він мовчки лежав, притискаючи її до себе своїми щупальцями, і його довге тіло тремтіло від її присутності, проте сам він не проявляв ніяких ознак емоцій.

Соня спробувала зручно влаштуватися, але холодний дотик монстра пробирав до кісток. Його тіло було крижаним, і навіть товста ковдра не допомагала. Її тремтіння не припинялося, але страх перед ним вже не здавався таким гострим. Вона зрозуміла, що зараз Монстр не є загрозою, хоч і виглядає моторошно.

Монстр, не відриваючи від неї своїх червоних очей, ніжно обвив її ще щільніше, немов намагаючись надати їй відчуття безпеки. Його щупальця, які до цього здавалися загрозливими, тепер були мовби огорнені турботою. Він знову підняв її підборіддя, дивлячись прямо в очі, але цього разу в його погляді не було злості чи агресії — лише спокій і якийсь незрозумілий сум.

Соня хотіла щось сказати, але не змогла. Вона тільки глибоко вдихнула, відчуваючи важкість і втомленість. Її тіло було мов паралізоване, вона не могла рухатися під холодним дотиком його лап і щупалець. Вона відчувала, як він продовжує тримати її так, ніби боїться, що вона втече.