Розділ 4

Монстр, Соня, Астра і Кнопа йшли через ліс, коли раптом їх зустрів великий змій, який мовчки спостерігав за ними з тіні дерев. Вони зупинилися, відчуваючи, що перед ними щось особливе.

— Що ви тут забули? — спитав Король Змій, його шипиня гучно розлетівся по галявині.

Монстр спробував зберегти спокій і зробив крок вперед.

— Ми шукаємо ваш клан. Нам цікаво дізнатися про вас більше, — сказав він, намагаючись звучати впевнено.

Король Змій поглянув на них з недовірою, його яскраві смарагдові очі не відривалися від Монстра.

— Ви, здається, не знаєте, з ким розмовляєте. Мій клан — таємниця. І ви не повинні вважати, що можете просто підійти і запитати про нього.

Астра, яка стояла поруч, вирішила втрутитися:

— Ми не маємо поганих намірів. Ми просто хочемо дізнатися більше про інші клані і, можливо, знайти спосіб, як допомогти один одному.

Король Змій все ще розглядав їх, обмірковуючи їхні слова.

— Які клані? — запитав він, нахиливши голову. — Чому вас це цікавить?

Соня знову виступила вперед.

— Ми зустріли земляний клан, і вони говорили про вас. Ми просто хочемо зрозуміти, чим ви займаєтеся. Можливо, між нашими світами є спільність.

Король Змій посміхнувся, і його посмішка була більше схожа на загрозу.

— Усі клані мають свої таємниці. Земляні мирні, Ромбові небезпечні, а Вогняні — вкрай агресивні. І ви праві, я не зобов'язаний ділитися знаннями з чужинцями.

Монстр відчував, як напруга в повітрі зростає.

— Що ви хочете знати про наші плани? — запитав він, намагаючись дізнатися більше.

— Якщо ви хочете знати про нас, — відповів Король Змій, — вам потрібно побачити світ нашого клану. Якщо ви зможете пройти крізь ліс і дістатися до нашої території, можливо, я дозволю вам побачити більше.

Соня і решта групи обмінялися поглядами. Вони розуміли, що це ризик, але вони також знали, що це може бути їхнім шансом дізнатися більше про таємничий Зміїний клан.

— Ми готові до цього виклику, — сказала Соня, зберігаючи рішучість у голосі.

Король Змій кивнув, і його очі блищали, наче він спостерігав за ними з цікавістю.

— Тоді йдіть. Я спостерігатиму за вами. Але пам'ятайте, не всі в лісі є друзями.

37

Соня, Монстр, Астра і Кнопа продовжували свій шлях до території Зміїного клану. Ліс навколо них ставав усе густішим, і невдовзі вони помітили, що тут справді водиться безліч змій.

Спочатку вони зустріли пару чорних змій, які повзли по землі, сплітаючись між собою. Їхня луска була глянцевою і блискучою, як темний шовк. Один з них спинився, з цікавою гримасою спостерігаючи за групою.

— Що ви шукаєте в наших теренах? — запитав він, і в його голосі чути було легке презирство.

Монстр намагався зберегти спокій.

— Ми намагаємося знайти шлях до Зміїного клану. Король Змій направив нас сюди.

— Зміїний клан, кажете? — чорний змій скривив свої губи у посмішці. — Чекайте на прикрі сюрпризи.

Після цього вони натрапили на альбіноса, його луска була білою, і він видавався майже призрачним на фоні зелених рослин.

— Ви, мабуть, чужинці, — промовив він тихим, мелодійним голосом. — Але обережно, тут небезпечно. Деякі з нас не дуже товариські.

— Це територія нашого клану, — сказав альбінос. — Ми охороняємо свої секрети. Якщо вам потрібна допомога, зверніться до нас, але остерігайтеся, щоб не стати мішенню.

Група продовжувала свій шлях, і невдовзі вони помітили маленьких змій, які грайливо повзали навколо. Вони були маленькими і яскравими, їхня луска мерехтіла, як дорогоцінні камені.

— Дивіться, які вони милі! — вигукнула Соня, зупинившись, щоб їх розглянути.

Один з маленьких змій підповз до неї, трясучи хвостом, ніби запрошуючи пограти.

— Не торкайся їх! — попередив Монстр, підходячи ближче. — Хоча вони виглядають безневинно, їхня отрута може бути небезпечною.

Соня кивнула, обережно відступивши, але з усмішкою спостерігаючи за маленькими зміями, що гралися.

Як вони продовжували йти, ліс ставав все більш таємничим і заплутаним. Змії, які їх оточували, давали зрозуміти, що кожен крок може стати небезпечним, але Соня відчувала, що їхній шлях веде до чогось важливого. Вони були близько до місця, де знаходився Зміїний клан.

38

Соня повернулася додому разом з Астрою, намагаючись заспокоїтися після напруженої подорожі. Маша і Кнопа пішли до своїх кімнат, залишивши їх наодинці. Соня влаштувалася на м'якому дивані, взявши Астру на руки, і почала читати книгу "Анна, яку я кохала."

У кімнаті стало холодно, але Соня вже звикла до цього відчуття. Раптом з верхнього кута кімнати з’явився Монстр, який прийняв форму вовка. Його червоні очі, що світилися в напівтемряві, змінилися на яскраво-сині, коли він спустився до Соні.

Соня усміхнулася і, не чекаючи запрошення, простягнула руку.

— Привіт, — сказала вона, кличучи його до себе.

Вовк обережно підійшов до неї і вмостився біля її ніг, поглядуючи на Соню. Вона почала гладити його густе хутро, яке, незважаючи на холод, приносило їй спокій.

Астра, затишно прилаштувавшись на руках Соні, з цікавістю спостерігала за вовком. Він тихо гарчав, вловлюючи її дотики і відчуваючи, як її увага заспокоює його. Соня знала, що, незважаючи на його холодну ауру, він завжди приносив їй спокій.

У цій спокійній атмосфері, оточені затишком домашнього вогнища, вони залишилися разом, готові зустріти будь-які нові виклики, що чекали попереду.

39

Соня прокинулася з ранковим сонцем, що ніжно освітлювало кімнату. Вона потягнулася, а Астра, спляча на її подушці, м'яко пірнула під ковдру, потрапивши у світ снів. Соня усміхнулася, спостерігаючи за своїм пухнастим другом.

Після сніданку Соня вирішила влаштувати прогулянку до лісу. Вона взяла Астру на повідку, а Монстр, прийнявши свою звичну форму вовка, йшов поруч. Ліс був наповнений ароматом свіжої роси і піснями птахів. Астра весело скакала, досліджуючи все навколо, а Монстр зосереджено стежив за нею.