Розділ 1

Любий читачу!

Те, що ти тримаєш у руках, — це не просто історія, а плід моєї фантазії, яка була натхненна різними яскравими джерелами: яоями, коміксами, мангами та багатьма іншими творами. Так, я знаю, що яой зазвичай пов’язаний із гей-тематикою, але у моїй історії йдеться про стосунки двох дівчат. Мене це абсолютно не бентежить, адже в мистецтві немає меж, і кожен має право створювати саме те, що йому найближче до серця.

Я запрошую тебе поринути в цей світ, який я створила з любов'ю та натхненням. Тут ти знайдеш захоплюючі пригоди, емоції, що вибухають від пристрасті, та героїнь, які точно не залишать тебе байдужим. Тож зручно влаштовуйся, бо це буде захоплююча подорож.

Бажаю тобі приємного читання і сподіваюся, що ця історія подарує тобі таку ж насолоду, яку я відчувала під час її створення!

Соня знала, що цей день буде важким, ще до того, як вийшла зі свого гуртожитку. Макс і Ніка — її однокласники, які ніколи не пропускали нагоди познущатися з неї, сьогодні були особливо безжальні. Їхні «стріли» — начебто безневинні жарти, які насправді були болісними ударами, залишали синці на її тілі та рани на душі. Соня намагалася втекти від чергового удару, але її ноги заплуталися в ременях рюкзака, і вона впала. Одяг розірвався, обличчя було вкрито подряпинами, а з носа текла кров. Вона стискала губи, намагаючись стримати сльози, але всередині її охоплювали обурення та безсилий гнів.

З важкими думками Соня тягнулася додому, її плечі згорбилися, а кожен крок здавався все важчим. Сліди принижень сьогоднішнього дня наче тяжіли до землі, змушуючи її повільно йти вперед, пригнічено дивлячись під ноги. Її серце билося, як у пастці, а дихання було важким, неначе хтось стиснув її груди холодними невидимими кайданами.

Підійшовши до гуртожитку, Соня нарешті дістала ключ. Її руки тремтіли, коли вона намагалася відкрити двері, і ключ вислизнув з пальців. Вона опустилася на коліна, намагаючись його підняти, коли холодний вітер пронизав її обличчя, змішавшись із відчуттям безвиході.

Раптом Соня відчула щось дивне — мороз, який пробирався крізь її шкіру, немовби цей холод приходив з іншого світу. Вона спробувала ігнорувати це відчуття, але воно тільки посилювалося, змушуючи її нервово озирнутися. Їй здалося, що хтось стоїть позаду, занадто близько, так близько, що вона відчула крижаний подих на своїй шиї.

В той самий момент вона почула хрипкий, зловісний шепіт, що лунав з глибини темряви:

— Ще один крок, і я вирву тобі серце.

Соня скам'яніла. Її тіло затремтіло, але не від холоду, а від страху, який скував її зсередини. Вона навіть не насмілилась поворухнутися, відчуваючи гострі кігті, що впивалися в її шкіру, як обіцянка смерті. Це було не просто попередження — це був чіткий знак, що гра закінчилася.

Її серце калатало так голосно, що здавалося, ось-ось вирветься з грудей. Її руки судомно стискали холодний ключ, але вона навіть не могла зрозуміти, що робити далі.

— Ти мені подобаєшся, живи поки що, — продовжив голос, тихо і хрипло, ніби цей монстр сміявся над її страхом.

Соня залишилася стояти на порозі, паралізована від жаху. Вона знала, що це тільки початок і що цей кошмар буде переслідувати її, доки вона не знайде спосіб боротися з цим холодним і зловісним ворогом. Тремтячими руками вона нарешті вставила ключ у замок і відкрила двері, зачиняючи їх за собою так швидко, ніби це могло її захистити від темряви, що чатувала ззовні..

1

Соня з трясучимися руками зайшла в гуртожиток, ледь пересуваючи ноги. Вона відчинила двері своєї кімнати, увійшла і зачинила їх за собою, наче ця дія могла її захистити від всього, що відбувалося за межами її маленького світу. Вдома її зустріла тиша, але вона не була заспокійливою. Соня відчула, як холод проникає в її кістки, і на обличчі з’явилася мурашкова шкіра.

Вона невпевнено підійшла до ліжка і сіла на його край, не в змозі відірвати погляд від тіней, що падали на стіни. Темрява навколо здавалася густою і неохопною, а відчуття того, що хтось спостерігає, посилювалося. Соня намагалася дихати глибше, але кожен вдих здавався важким і холодним.

Раптом вона помітила щось незвичайне в одному з кутів кімнати. В темряві світилися два синіх очі, які світилися, як світлячки в нічному лісі. Вони були неприродно яскравими на тлі темряви, і Соня не могла зрозуміти, чи це ілюзія, чи реальність.

Серце Соні почало калатати ще швидше, а холод пробіг по всьому тілу. Вона спробувала піднятися, але ноги не слухалися, тремтячі від страху. Очі продовжували дивитися на неї з темряви, не відводячи погляд, і Соня відчула, як страх відновлює свої обійми.

Вона кликала всередині себе, намагаючись знайти хоч якусь сміливість. "Це не може бути реальним," — повторювала вона собі, намагаючись вірити в те, що це всього лише гра її розбитої свідомості.

— Хто там? — нарешті вимовила вона, її голос здавався слабким і трясучим.

Сині очі не зникли, вони лише наближалися, розширюючи свою величезну присутність. В темряві почала розрізнятися форма, хоч і розмиту, але її було важко описати.

— Соня... — пролунало шепотіння, яке здавалось ніби злилося з усією навколишньою тишею.

Цей голос знову нагадував їй про монстра, який залишив мітку на її шиї. Вона знала, що цей холод не міг бути простим випадковим відчуттям. Її вуха почали приховувати звуки, які здавались лякаючими і зловісними, змішуючи реальність із кошмаром.

Соня зробила глибокий вдих, знову обернулася до синіх очей і намагалася зрозуміти, що це таке. Її страх знову розподілився по всьому тілу, але вона знала, що втекти від цього не зможе. Кожен рух здавався їй безнадійним, кожна думка — розпорошеною.

— Що тобі потрібно? — запитала вона, намагаючись, щоб голос звучав рішучіше, хоча всередині все ще кипіла тривога.

Очі не зникали, і тиша наповнювала кімнату, поки Соня чекала на відповідь або щось, що могло б підтвердити або спростувати її найгірші страхи.