Я відпускаю тебе,брате
Мова,якої нас не вчили
У нашому домі не було прийнято розкидатися словами. «Люблю», «ти мені дорогий», «я тобою пишаюся» — все це вважалося чимось зайвим, майже «телячими ніжністями», від яких ставало ніяково. Нас вчили бути стриманими, бути сильними. Ми жили кожен у своєму ритмі, кожен у своєму житті, розділені цими дев’ятьма роками й невидимою стіною виховання.
Зараз я розумію, що ми говорили про любов інакше.
Ти говорив мені «люблю», коли жартував про те саме витирання дупи. Ти говорив «ти мені важлива», коли вибирав ті золоті сережки, хоч я тоді й чекала на телефон. Твоя любов була в справах, у твоїй присутності, у тому, що ти просто був моїм старшим братом. А моя любов до тебе жила в моєму бажанні бути схожою на тебе, у моїй гордості, яку я теж ховала за звичайною буденністю.
Ми не казали важливих слів, бо думали, що попереду ще ціла вічність. Що ми ще встигнемо побути «сентиментальними», коли станемо зовсім дорослими.
На жаль, «потім» не настало. І тепер я пишу ці рядки, щоб нарешті порушити цю тишу. Я пишу їх замість тих обіймів, на які ми скупилися. Нехай ця книга стане моїм запізнілим зізнанням: я все відчувала, брате. Навіть без слів. Я знала, що я твоя «мала», а ти — мій захист. І мені шкода, що ми так і не навчилися говорити про це вголос, поки було кому слухати.
#248 в Різне
Відредаговано: 15.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
