3. Іншими очима

Я взбісився почувши на розподілі, що в рівній невеликій мірі володію кількома стихіями, але жодну з них не зможу ніколи розвинути до потрібного рівня бойової. Єдина моя можливість потрапити на факультет бойової магії - це знайти фенікса та стати його направляючим.

Ха і ще раз ха, фенікси зникли давно тому, залишившись в пам'яті людей красивою казкою. 

Та й навіть знайшовши фенікса де взяти гарантію, що він погодиться вкласти зі мною подібний союз. Таких як я десятки, якщо не сотні. Чому він чи вона мають погодитися підсилити саме мене?

Я настільки рознервувався, що навіть не дивився під ноги і штовхнув дівчину, котра саме намагалася ввійти в кімнату, де знаходилася комісія. Нахамив їй, зриваючи тим самим на ній свою злість. Знаю, по дурному, тим паче, що така поведінка була мені не властива. З юних років мене привчали до холоднокровності, стриманості та врівноваженості. Керуватися холодною головою, а не палаючими емоціями. 

Нажаль витримка пішла по швам, варто було почути невтішний "вирок" приймальної комісії.

А згодом взбісився вдруге, почувши від діда, ректора "ВАСМ" Анатолія Кривого, найменш очікувану новину: "В академію вступила фенікс".

Я не знав в той момент чи мені радіти, а чи плакати, емоції просто розривали з середини. З одного боку я знову отримав надію, проте з другого, вже встиг пізнати смак гіркого розчарування.

Ввечері, немов злодій, в крило таких самих як я нещасних (направляючих) пробрався дід і фактично витягнувши мене з ліжка, поволік за собою.

- Ворушися, - нервувався він, несучись в тільки йому одному відомому напрямку.

- Та куди ти мене волочиш? - нервувався я, намагаючись вивернутися з цупкої хватки діда.

- Куди треба!

Місцем де треба виявилося крило феніксів, а саме купальня в ньому, де в напівпритомному стані знаходилася дівчина-фенікс.

- Підкори її! - вимагав дід.

А в мене здається челюсть відвисла від таких його натяків.

- Та про що ти думаєш! - взбісився той, здогадавшись в яке русло повернули мої думки. І наплювавши на систему натяків, дід прямим текстом почав пояснювати мені, що і як я маю зробити, нервуючи, що я такий сякий, не прочитав книг, які він мені дав.

Чесно? Мені не хотілося нічого читати. Чи принаймні сьогодні мені не хотілося нічого читати, бо це виглядало безсенсовним навіть після шокуючої новини про поступлення фенікса. Та й смисл, якщо таких як я в академію поступило більше сорока. І хто би що не казав, та кожен з них плекав в серці надію, що фенікс обере саме його.

- Поспішися, - підганяв мене дід, нарікаючи на недовготривалість артефакту ментальної магії.

Я ж зрозумівши чому дівчина у відключці, відтягував максимально час, в надії, що артефакт от от вимкнеться. Все ж як би там не було, та загальнодоступна інформація щодо фенікса мені все таки, та була відомою, а саме не внушав радості пункт про обіцянку безшлюбності...

В якийсь момент мені захотілося побавитися з нею, як кіт з мишею, от тільки тоді я й уявити собі не міг, що та сама миш - це я. Тим часом, навіть добре не обдумавши, що творю, поліз у воду, щоб як сказав дідові раніше ближче роздивитися дівчину. А то мені мол не по статусу знаходитися біля гидких качок, оскільки навіть служниці, що в маєтку служать і ті красуні.

Проте, чим ближче я до неї підходив, тим сильнішим ставало напруження в усьому тілі. Час від часу по ньому пробігали електричні розряди, що частішали по мірі того, як я наближався до фенікса.

- Красива, - сказав я, піддавшись хвилинному пориву.

Тільки чого чого, а її відповіді на свою репліку, я вже точно не чекав.

Опамятатися не встиг, як моє тіло застигло мов кам'яне, а фенікс стала розглядати мене, мов женребця на базарі, прицінюючись.

Дід тим часом намагався заховати кинджал, за допомогою якого хотів провести ритуал воз'єднання, та йому це ніяк не вдавалося. Розхвилювався. На відміну від мене його знання щодо феніксів були куди глибшими та реалістичнішим, оскільки йому вдалося застати останніх з них.

Коли любов до мене, свого єдиного внука, перевищила страх, то Анатолій Кривий, почав благати про моє помилування.

Фенікс відмахнулася від нього мов від мухи, виставивши поривом вітру геть.

Я ж морально готувався, може й не до смерті, не ті часи, щоб вчинити так холоднокровно, але до відповідного моєму вчинку покарання це точно.

Вона дуже повільно та плавно зменшувала між нами дистанцію, а я здається чув, як пульсує жилка у мене на скроні, невже я обійдуся простим ляпасом, замислився і пропустив кілька сказаних нею слів.

В її очах горів вогонь, а волосся стало відливати розпеченим золотом. В мене від цього марева просто таки перехопило подих. 

Невисока, мені всього лиш до плеча, з густою хвилею темного, місцями кучерявого шовкового волосся, з красиво задертим носиком та виразними живими очима, вона здавалася ожившою картинкою з книги.

 Коли її уста торкнулися моїх, тілом пройшла лавина мурашок, щоб вже згодом розлитися розпеченою лавою пристрасті та сили в крові. 

Не знаю яку взаємодію між феніксом та направляючим пропагують правила та книга, та наврядчи це та, якою ми займалися зараз. 

В якийсь момент я відчув як моє тіло скинуло пута ментальної магії, мабуть дівчина сама занадто потонула у власних відчуттях і забулася. Проте замість того щоб скористатися цим її упущенням і втекти, притиснув свого фенікса тісніше до себе.

Я цілував її з такою пристрастю з якою спраглий приходить до прохолодної джерельної води, після довгого блукання пустелею. Скільки б не пив, напитися не вдавалося...

Нажаль, в якийсь момент, дівчина прийшла до себе і викинула мене поривом вітру з купальні як нашкодившого кота.