7.

Анджей

Ще після двох чарок Ніка потягла мене танцювати. Її наївна запальність вражала. Мені не зустрічалися подібні дівчата. Зазвичай якщо не шукали вигоди, то були підіслані конкурентами батька. В їх награних посмішках, кліпаннях віями і чуттєво прочинених вустах не було геть нічого справжнього. Ніка ж вигідно виділялася поміж однакової, на перший погляд, блискучої маси молоді. Якщо сміялася, то заразливо, якщо тулилася до мене, то щиро, якщо кидала погляди – то довірливо та палко. 

Можливо, річ була в тому, що вона – українка. Наші, польські, дівчата не такі. А можливо, я бачив у ній те, що свого часу побачив батько у моїй матері. 

Важко було зрозуміти, коли голова гудить від випивки і голосної музики. 

Діджей змінив темп на повільніший, щоб перевести подих, і я, скориставшись моментом, притиснув гаряче і м’яке тіло дівчини до себе. Вона закинула руки мені на шию і задерла голову, злегка посміхаючись. Її вигини ідеально пасували до мого тіла, зближуючись саме там, де хотілося. Оголені ділянки шкіри блищали і липли від поту, але чомусь мене це тільки збуджувало. 

Ми хиталися, як мляві хвилі у людському морі, гойдаючись у такт не стільки музиці, скільки прагненням власних тіл. Мені хотілося завалити її прямо тут, посеред натовпу, цілувати в усі місця, куди сягала моя уява і не тільки, щоб вона розквітла і розкрилася ще дужче, якщо таке лиш можливо. 

Я нахилив голову і припав вустами до її вологої шиї, повільно залишаючи на шкірі дотики, як гарячі мітки. Глибоко вдихнув її дівочий запах, змішаний з ароматом якихось парфумів, головне, що не солодких. У голові моїй все кружляло. 

– Анджей… – простогнала вона так збудливо, що по моїй шкірі побігли сироти. 

Я шепотів на вухо дівчині усілякі дурниці польською та українською вперемішку. Вона хіхікала, доставляючи насолоду для очей – свої ямочки. Я поцілував і їх по черзі. 

У мене виникло відчуття, що я знаю її тисячу років, ніби ми ось так, рухаючись в обіймах одне одного, щотижня зустрічаємося в цьому клубі, цілуємося і танцюємо до запаморочення. Дуже легковажне і при тому небезпечне відчуття. 

Ніка відірвалася від мене з явною неохотою і промовила, насилу ворушачи язиком: 

– Мені треба подихати свіжим повітрям. 

– Я не проти. 

Взяв її за руку і повів крізь парочки, що, як ми, не ховаючись, ледь не займалися сексом привселюдно. 

Тільки опинившись на вулиці, зрозумів, що мені теж бракувало повітря. 

Ми глянули один на одного і засміялися. 

Ось тоді я збагнув, чому мені так добре поруч з Нікою. З нею було так само легко, як із самим собою. Не припиняючи милуватися дівчиною, я дивувався цьому факту ще більше ніж тому, що все це зайняло від сили кілька годин. 

Ніка розгублено озирнулася по сторонах. 

– Боже, вже так пізно! Я маю повертатися в готель. Боюся, що мене вже подали у розшук. 

– Я проведу тебе. В якому готелі ви зупинилися? 

Ніка смішно наморщила ніс. 

– Ем… Я не пам’ятаю, – і засміялася. – Це все ти винуватий і твоя… як її… ну… пиріг.

– Шарлотка? 

– Ага. 

– Я, до речі, готувати не вмію, – навіщось сказала вона. 

Очевидно, ми обидва були п’яні, але Ніка точно сильніше за мене. 

– Не проблема, – знизав я плечима, – для цього є кухар. 

– О, клас! Тоді позичиш мені? 

– Обов’язково. 

Так, жартуючи, ми прогулювалися залитими світлом ліхтарів та вивісок вулицями, крокуючи бруківкою. На деякий час я перетворився на гіда, а Ніка з відкритим ротом слухала мої історії, половину з яких я вигадав. Та це не мало жодного значення. Здавалося, вона готова слухати мене, яку б маячню я не ніс. А я готовий був говорити до безкінечності, аби тільки вона продовжувала на мене дивитися ось так – ніби я єдиний у світі. 

Я немов повернувся у часи своєї першої закоханості, дитячої і простої, коли почуття були справжніми, а світ ще не показав своєї жорстокості. 

Ми проходили повз якийсь із готелей, коли Ніка раптом зупинилася.

– О, здається, це тут. Ми прийшли. 

Ми стали посеред дороги, дивлячись одне на одного, як ідіоти. Проте це було так зворушливо, що навіть швейцар на вході в готель проявив стримані емоції, спостерігаючи за нами. 

– То ми більше не побачимося? – приречено запитала Ніка. 

Алкоголь і розслабленість у мені підкотили вологою до очей. Уявити, що я більше не поцілую ці тендітні ямочки, було вище моїх сил. 

– Хіба ти завтра вже їдеш додому? 

– Ні. 

– Тоді побачимося вранці. 

Вона закліпала, як совенятко. 

– Але… у нас сніданок, а потім екскурсія по Старому місту та Королівському замку. 

– Хочеш культурної програми? Без проблем! Я знаю одну шикарну місцинку, там така кава… М-м-м… Найкраща кава у Варшаві. Тільки вона здатна привести тебе до тями після сьогоднішньої ночі. А потім найкращий гід у всій Польщі проведе для тебе персональну екскурсію по закритих місцях. 

Я схилився, тримаючи долоню на грудях, як галантний кавалер. Бачив би мене зараз Яцек, узяв би на кпини і рік би мені пригадував, шантажуючи і вимагаючи компенсації за мовчання. Крадькома озирнувшись, я полегшено видихнув – ніби нікого зі знайомих. 

– Ти впевнений, що хочеш присвятити прогулянці містом з незнайомою туристкою цілий день? Хіба у тебе немає справ? Чи… дівчини? 

Вона затнулася, опустивши погляд у землю. Це було так мило, що вона подумала про мене, що я не втримався і знову притиснув її до себе. Провів долонею по волоссю, яке остаточно втратило кучері. 

– По-перше, ти не незнайома. Маю відчуття, що знаю тебе цілу вічність. А по-друге, по-третє і так далі, я готовий присвятити тобі не тільки один день, а й набагато, набагато більше… 

Мій голос стишився, я схилився до її обличчя, обоводячи контури пальцями. Ніка сама потягнулася до мене і сама поцілувала. Така довірлива, така щиросердна. У моєму наскрізь просякнутому брехнею, заздрощами і продажністю світі це було схоже на неймовірне диво, яке раптом і невідомо, за які заслуги, звалилося мені на голову. На мить я й сам повірив, що це можливо. Можливо мати звичайні, нормальні людські стосунки.