Розділ 6

Довго думала, що мені робити. Щоб і піти, і не надто порушити слово дане Сайренові, і щоб в разі, якщо це пастка, мати план Б. Та й обійти вартових, скажімо чесно, без допомоги я не змогла б. Враховуючи, що вони біля мене крутились днями й ночами, водили коридорами замку і добре, що хоч не спали поряд, то пильнували хлопці добре. А крастися, мов злодій, тільки ще більше привернути до себе увагу. Тож, вибір був очевидний.

Рейса я перехопила біля стайні. Капітан присів навпочіпки коло гнідого, задерши рукав по лікоть, натискаючи пальцями на підкову та перевіряючи, чи міцно та тримається. Зачувши крови, він повернув голову, не розгинаючи спини, а тоді повільно підвівся й витер долоні об полу камзола.

— Леді?

— Мені треба до старої каплиці за східним муром, — сказала я.

Кілька довгих секунд капітан мовчки мене роздивлявся. Певно намагався зрозуміти чи не поїхав у мене дах. Логічно! На його місці я певно теж так подумала б!

— Зараз? — перепитав він.

— Так, бажано б. Розумієте, вже яку ніч мене мучить сон, що треба помолитися за герцога та вдалі лови. Я вже й в спальні молилась, і в молитовну кімнату ходила. Але ніяк погане передчуття не відпускає. То я думаю, може святе місце потрібне.

Брехня трималася на забобоні, а забобонам у замку вірили охочіше, ніж лікарям. Тутешні жінки молилися часто, особливо якійсь Богині, хай вона мене пробачить, якщо існує! Враховуючи, що тут є магія, то не дивно буде, якщо боги також цілком реальні.

Рейс усе одно не квапився з відповіддю.

— Каплицю покинули давно, — повідомив він. — Там холодно, свічок немає, ще й дах протікає.

Ага, мабуть як у мене оце зараз. Але звісно Рейсу я того сказати не могла, тож вичавила легку невинну усмішку.

— Не турбуйтесь, то дурниці. Святе місце лишається святим, навіть якщо там взагалі стін немає.

Рейс задумливо потер підборіддя. Наречена герцога проситься за мур — уже ризик для її безпеки. Я готова була закластися, що процес обробки інформації в нього був такий: “каплиця стоїть геть поряд, на відкритій ділянці, а не в лісових нетрях, та й привід цілком собі логічний, навіть благородний. То що ж відповісти? Так чи ні? Ні чи так?”

— Добре. Я піду з вами, — сказав він нарешті.

— Ох, дякую вам! Тільки прошу, дати мені трохи часу усамітнитись. Все ж молитва — справа дещо інтимна.

— Звісно, леді, я буду на безпечній відстані.

— Тоді почекайте, будь ласка, я переодягнусь і візьму з собою свічку та трохи трав для пахощів.

Перемога! І обіцянку Сайренові майже не порушила. Чужих до себе не пускала, зі стін сама не стрибала, охорону за собою тягнула. Зразкова наречена, коли примружити очі й не придивлятися до дрібниць. 
 

***

Рейс обійшов будівлю, переконався, що загрози немає і аж тоді дозволив мені зайти. Тільки після цього я зітхнула з полегшенням, бо до цього, вся затія трималася виключно на моєму рідному українському “куди крива вивезе”. Могло не пощастити, але, дякувати богам, пронесло! 

Треба буде сказати Сайрену, щоб цю капличку відновив. Хороше місце!

Відступивши, Рейс привалився спиною до старого ясена та склав руки на грудях. А я увійшла всередину і зачинила за собою двері.

Крізь діри в даху просочувалося тьмяне нічне світло, розсипаючись по підлозі світлими плямами. Від лавок лишилися самі підпори, що стирчали з підлоги обламаними стовпчиками. У далекому кутку темнів невисокий кам'яний вівтар, а біля нього стояла фігура.

Вівіан.

Скрип дверей змусив її розвернутися.

— Ейлін, — прошепотіла вона.

Капюшон закривав половину її обличчя. Я дала знак їй мовчати, кивнувши на двері і підійшла ближче.

— Вівіан, тихіше. Там капітан надворі, я не змогла зовсім самостійно вибратись.

Ми дивилися одна на одну в сутінках каплиці. Вівіан ступила крок назустріч і раптом спинилася. Спершу я не збагнула, що сталося, та раптом її зіниці розширилися. Вона відступила на крок, потім на другий, доки не вперлася спиною у вівтар.

— Ти не Ейлін, — прохрипіла жінка. 

Серце пропустило удар. От лайно! Вона певно надто добре знала Ейлін. Але грати треба до останнього.

— Що? Чому? Я просто трохи змінилась.

— Ейлін знала умовлену фразу і одразу б сказала її.

Та щоб тебе! Спалитись на такій дурниці!

Вівіан метнулася вбік. Я не зрозуміла, чого вона рвонула до стіни, а не до дверей, доки її рука не висмикнула з-за пояса коротке лезо. Таким ножем ріжуть шнурівки та мотузки, проте він цілком завдасть болю, а може й обірве життя.

Рука в неї тремтіла.

— Не підходь, — видихнула Вівіан. 

— Спокійно, — я підняла перед собою обидві долоні й повільно ступила крок назад. — Опусти ніж і послухай мене. За дверима чатує Рейс, і якщо ми будемо надто голосні, він прийде і зловить нас. 

Жінка мене не слухала, хоча шипіла таки тихенько.

— Де Ейлін? Що ти з нею зробила?