Розділ 5

Наступного ранку я прокинулася сама.

Половина ліжка поряд уже вистигла, а ковдра вперше за чотири ночі мирно лежала на моєму боці. Роздивляючись порожню вм'ятину на подушці, чомусь подумала: якщо герцог Веларді встає раніше за мене та змивається, не розбудивши, значить, десь у палаці визріває чергова катастрофа, до якої мене поки не допускають.

Вдягалася сама. У цій маленькій війні з гачками та шнурівками давно вже не програвала, тож дуже собою пишалася. Марта, щоправда, досі закочувала очі й бухтіла, що леді не годиться обслуговувати себе власноруч, буцімто якась прачка, та воювати зі мною давно кинула.

Сайрена знайшла не в кабінеті, на що розраховувала, а в малій приймальній залі. Стояв він біля вікна спиною до дверей, надто вже рівно тримаючи плечі. Цього мені вистачило. «Герцогське лице» начепив із самого ранку. Означало воно одне: зараз мені чемно, зважено повідомлять новину, від якої мене знудить.

— Доброго ранку, — кинула я з порога. — Ти сьогодні не поцупив ковдру. Я вже почала хвилюватися.

Сайрен обернувся. Тіні під його очима залягли темніші за вчорашні, а біля рота пролягла нова складка, раніше мені не знайома. Та щойно всміхнувся, складка сховалася.

— Поцупив, — заперечив герцог. — Просто цього разу встиг повернути, поки ти не образилася.

— Як мило з твого боку. — Підійшовши, усілася на підлокітник крісла, бо на парадних стільцях цієї зали спина сама випростувалася струнко, а винним почуваєшся ще до першого слова. — Викладай уже. Що сталося?

Заперечувати він не став. Відійшовши від вікна, Сайрен заходив залою туди-сюди, заклавши руки за спину.

— Прийшов лист із королівського двору, — мовив нарешті. — Його величність кличе мене на осінні лови. Така честь дому Веларді не випадала від часів мого батька.

— Лови? — повторила я. — Типу, полювання? У сенсі, поскакати лісом і застрелити якогось нещасного оленя?

— Вепра, найпевніше. Суть не в дичині. — Сайрен спинився. — Король кличе на лови лише наближених, кого хоче вирізнити. Відмовитися не можна, а погодитися — означає показати дворові, що Веларді знову в ласці. Половина цих панів півроку шепотілася, що мій союз із Касселями розсиплеться від першого-ліпшого протягу. Лист із королівською печаткою надійно заткне їм рота.

Звучало логічно. Настільки логічно, що я одразу напружилася. Коли Сайрен викладає щось аж таке гладеньке та обґрунтоване, під низом зазвичай ховається деталь, яку він старанно обходить мовчанкою.

— То де підступ? — спитала прямо.

— Підступу немає. Лови є лови. Вісім днів — і я вдома.

— Вісім днів?

— Дорога забирає по два дні в кожен бік, а між ними — самі лови. Швидше не вийде, хоч як жени коней.

Я скривилася. Вісім днів у цьому кам'яному мішку без жодної живої душі, з якою поговориш по-людськи, без постійного озирання на титули та обрядовий канон. Перспектива мене геть не тішила! З Мартою можна попліткувати, та серйозної розмови не вийде. Дейн кумедний, проте гадки не маю, наскільки глибоко він у курсі й що з ним узагалі можна обговорювати. Лишалася хіба тітка Агнес, та потикатися до неї я поки не наважувалася.

— Ну гаразд, — зітхнула я. — Їдь на твої лови, тішся королівською ласкою. Я тут якось переживу.

Сайрен знову склав руки за спиною й спинився за три кроки від мене, випростаний так рівно, буцімто стояв перед радою.

— Оксано, поки мене не буде, я прошу тебе про одну річ.

— Ну от, почалося.

— Прошу: будь обережною.

Ледве стрималася, щоб не закотити очі.

— Не шукай Ліама, — почав він, загинаючи пальці. — Не розпитуй про нього ні слуг, ні варту. Не спускайся до підземних коридорів, хоч би тобі стало нудно до сказу. Не лізь через браму, не приймай чужих. Листів, не показаних спершу Морвенові, навіть не читай. А якщо раптом здасться, що ти натрапила на щось важливе, — не роби із цим геть нічого. Дочекайся мене.

— Це один пункт чи вже вісім? — уточнила я.

— Один пункт, — незворушно відповів герцог. — Я його просто трохи розгорнув.

Щось ворухнулося в його обличчі. Замість роздратування, на яке я потайки очікувала, майнуло щось важче, чого з ходу не розшифрувала.

— Я не наказую, — сказав він тихіше. — Я прошу. Бо мене відділятимуть від тебе вісім днів дороги. І жодна магія не поверне мене миттєво назад, якщо тобі щось загрожуватиме.