4.2

За годину змусив себе вдягти чисту сорочку та сісти за стіл, удаючи, буцімто клятого нападу зовсім не траплялося.

Руки й досі не слухалися. Перо в пальцях дрібно тремтіло, тож підпис під наказом про варту вийшов кривий. Перекресливши невдалий рядок, розписався вдруге, повільніше, поки літери не лягли рівно, гідно імені Веларді. Дурниця, звісно. Та саме з таких дурниць двір і виносить свій присуд: нині герцог розписався тремтливою рукою, назавтра герцог занедужав, а післязавтра рада вже цікавиться, чи здатен той герцог утримати спадок.

Морвен постукав та ввійшов, не діждавши дозволу. Примху таку дозволяв собі мій канцлер хіба двічі на рік. Складений аркуш ніс він поперед себе на витягнутих руках, ступаючи повільно й урочисто.

— Ваша світлосте, — голос його зривався від притлумленої втіхи. — З королівського двору. Щойно прибув гонець у повній лівреї. Розкрити сам я не наважився.

Червоний віск, відтиск оленя з короною поміж рогів. Королівську мисливську печать ставили на грамотах одного-єдиного штибу.

Зламав віск і прочитав. Його величність тішиться майбутнім союзом дому Веларді та кличе мене на осінні лови.

Морвен не йшов, переминаючись біля столу в чеканні, доки розділю з ним належний захват.

— Велика честь, ваша світлосте, — врешті не витримав канцлер. — Величезна. На осінні лови король кличе власною волею, кого забажає наблизити, а туди ні запрошення не купиш, ні напросишся. Дім Веларді не бачили серед покликаних від самих часів вашого батька. Двір гомонітиме про це до весілля й ще довго по ньому.

— Знаю, Морвене.

Так ведеться здавна: напередодні весілля корона виявляє ласку нареченому, приймає його до чоловічого товариства лову, а згодом шле молодятам частину здобичі. За такий знак великодушності менш родовиті пани віддали б і половину статків.

Мені належало б зрадіти.

Ще півроку тому зрадів би я до нестями. Половина двору й досі марить одним: щоб союз Веларді з Касселями розсипався на порох. Аж ось вона, відповідь на всі їхні шепоти, писана королівською рукою та скріплена оленем під короною: герцог Веларді у ласці! Зачепити його — зачепити корону. Такий лист належало б цілувати, а тоді вивісити на видноті, щоб кожен заздрісний посол перечепився об нього.

Поклавши грамоту на стіл, я важко зітхнув. Усередині не ворухнулося нічого, крім глухої втоми.

Кликали мене на звичайнісінькі осінні лови, точнісінько як торішні чи позаторішні. Король скликав не одного мене — скликав зо два десятки домів, і відмовити не смів ніхто: відмова короні в такій дрібниці коштувала дорожче за будь-яку змову. Ані підступу, ані пастки тут не ховалося — сама лише ласка, показна та гучна, саме тоді, коли ласка мені найпотрібніша. Розумний володар в'яже сильного герцога до себе прихильністю, тримаючи його там, де все на видноті. На його місці вчинив би я так само. Часом, хоч як це рідко трапляється, лист означає рівно те, що в ньому виведено.

Біда ховалася не в листі, а в мені самому.

Заплющивши очі, уявив усе надто ясно. Восьмий день безупинних гонів від самого світанку. Ріг сурмить збір, королівський стремінний тримає напоготові повід, а в мене під шкірою вже чорніють вени, залізо підступає до горла, і осідаю я з коня просто на очах у двох десятків домів та самого короля.

Поміж гонами чекали холодні ночі в наметах, без єдиної хвилини самоти. За всіма Ідиними підрахунками, десь посеред цих днів мене мав відшукати черговий напад. Одного видовища стане, щоб усі шепоти справдилися нараз. Проклятий герцог, дарма ушанований короною, — ось що запам'ятає двір!

Відмовитися теж не випадало: занедужати напередодні ловів означало привселюдно підтвердити двору найпильніше приховуване, а весільний клопіт за відмовку — образити корону в мить найщедрішої її ласки. Хоч круть, хоч верть, а за тиждень доведеться сидіти на коні обіч короля з усмішкою безжурного нареченого, у якого й турбот усього — вибрати добрий спис на вепра.

Морвен переступив з ноги на ногу, повертаючи мене з-поза власних думок до кімнати.

— Відповісти годилося б сьогодні ж, поки гонець не рушив назад. Виряджати вас треба за велінням звичаю: наготувати коней з наметами, дібрати гідні дари для його величності. Часу обмаль, а показатися слід так, щоб двір занімів.

— Гаразд, — мовив я м'якше. — Складіть відповідь. Пристаю з подякою, усе за звичаєм.

Просявши, Морвен уклонився й вийшов. Перед собою бачив старий канцлер герцога, якому щойно усміхнулася доля, і псувати йому це видиво не мав я ні права, ні охоти.

Щойно двері причинилися, знову взяв грамоту зі столу. За такий лист будь-який Веларді до мене віддав би праву руку. Та й я злетів би від нього під саму стелю, аби не прокляття, не спроба вбивства чи викрадення моєї нареченої, аби хоча б клятого Ліама вже знайшли!

Довго дивився на грамоту, а тоді сховав у шухляду, під інші папери, яким не давав ходу.

Оксані теж поки не скажу нічого. Спершу сам все добре обдумаю, може з Ідою пораджусь, та й вигадаю, як пройти королівські лови, щоб жодна жива душа не вгледіла, чого це мені коштує.

Веларді, зрештою, на тім і стоять — тримають ситуацію під контролем, навіть коли того контролю вже не лишилося ані краплі.