Розділ 4

Оксана

За чотири дні я з'ясувала одну вельми незручну істину: у крадіжці ковдри незворушний герцог Веларді дасть фору навіть мені. Щоранку я прокидалася, закутана в жалюгідний клаптик простирадла, доки вся ковдра мирно мандрувала на його половину ліжка. На третій ранок я урочисто заприсяглася відвоювати її бодай раз — і з тріском програла: Сайрен навіть уві сні вчепився у свій край мертвою хваткою й не збирався здаватися.

Спав він тепер у мене щоночі, велемовно називаючи це доконечною необхідністю. Я, ясна річ, не вірила жодному його слову. Щойно герцог переконався, що я міцно застрягла в тілі Ейлін і нікуди більше не зникаю, він сам заходився зникати. Щоправда, не далі власного кабінету та приймальної зали. Тримаючи стільки днів палац на замку й не впускаючи жодної живої душі, він назбирав цілу гору занедбаних справ, а справи, на превеликий жаль, чекати не звикли.

— Ну? — я відставила чашку, щойно він увійшов посеред дня. — Знайшли?

Сайрен опустився на стілець навпроти, поцупив із моєї тарілки скибку сиру — цю звичку він розвинув підозріло швидко, — і аж потім зволив відповісти.

— Поки що ні.

— Не міг же він просто розчинитися в повітрі!

— Не міг, а проте розчинився, — герцог потер перенісся. — Люди Рейса перевернули кожен закут, де Ліам бодай колись з'являвся чи міг би з'явитися бодай теоретично. Його немає ніде.

— Ти диви, яка сволота! Дмухнув мені якоюсь гидотою в обличчя, дав драпака — і це все заради такого блискучого фіналу?

— Ви певні, що саме дмухнув? — між його бровами залягла різка зморшка.

— Куди вже певніше! Він тицьнув мені в лице долонею з порошком, і наступної миті я прокинулася в маминому домі.

— Цей запах я добре запам'ятав, — глухо озвався Сайрен. — Гіркота відгонила металом, а жодна відома мені отрута так не пахне. Ліам приніс до мого замку щось, чого не знайти в жодній з наших книг.

Я вже розтулила рота, аби спитати, що він збирається з усім цим робити, коли у двері хтось постукав.

— Міледі, — Марта зробила на порозі короткий кніксен. — Прибула майстриня. Каже, ви чекаєте на неї для примірки.

— Якої ще примірки? — я рвучко перевела погляд на Сайрена.

Герцог раптом надзвичайно зацікавився власними манжетами.

Слідом за Мартою до покоїв увійшла кругленька жіночка з подушечкою шпильок на зап'ясті та мірною стрічкою на шиї. Дівчина-помічниця несла за нею на витягнутих руках щось велике, дбайливо загорнуте в лляне полотно. Майстриня вклонилася й кивнула помічниці, і я застигла на місці. Багатошарова спідниця спадала важкими хвилями просто на килим. Тонке шиття вкривало ліф, а дрібний перловий обвід біг уздовж небезпечно глибокого вирізу.

Навіть я, особа вкрай далека від пишних церемоній, нізащо не сплутала б цю сукню ні з чим іншим.

— Це… — я затнулася. — Це весільна сукня?

— Найкраща, яку встигли пошити, міледі, — гордо повідомила майстриня. — Часу мали ми обмаль, та старалися вдень і вночі.

— Весілля? — я звелася з-за столу. — Стривайте-но. Тобто мова йде про цілком конкретне «вже», а не про якесь туманне «колись» після владнання всіх справ?

Сайрен кивнув майстрині, і Марта відвела обох до сусідньої кімнати — розкладати шпильки й лаштувати все потрібне для примірки. Щойно двері за ними причинилися, я рвучко обернулася до герцога.

— Сайрене?

— Моя леді, — незворушно відгукнувся він. — Даремно ви так дивуєтеся. Тієї ночі, коли ви тут з'явилися, у замку саме гримів бал наших заручин. А щойно ви витримали розмову з Радою, вони відпустили нам шість тижнів.

Я розгублено закліпала.

— Але ж…

Простягнувши руку, Сайрен легенько клацнув мене по носі.

— Відступати тепер запізно, моя леді.

— Ви… — я відсторонилася й потерла носа. — Ви що, серйозно кажете, що весілля ось-ось?

— Воно взагалі-то мало відбутися ще раніше, — куточок його губ ледь смикнувся. — А от того, що я правдами й неправдами відсовував саму церемонію аж досюди, ви справді не помітили. Спершу я послався на вашу слабкість, тоді вигадав надто короткий термін для належної підготовки. Насамкінець запевнив Раду, буцімто чекаю від одного мудреця відповіді про найсприятливішу дату. Радники дивилися на мене вовком, проте терпіли. Тягнути далі не вийде, Оксано. Весілля за місяць.

— За місяць, — тупо повторила я.

А тоді сенс його слів нарешті дійшов до мене, і всередині знялося давнє знайоме обурення. Свічки в настінному свічнику небезпечно блимнули й витягнули полум'я довгими язичками вгору.

— Стривайте-но. Тобто ви з вашою любою Радою вже розписали геть усе до останньої дрібниці — від списку гостей до оцієї перлової сукні, — і жодна жива душа при цьому не спитала, чого хочу я? Може, я взагалі не палала бажанням влаштовувати цей цирк на пів королівства глядачів!

Сайрен спокійно накрив мою долоню своєю. Жар під моєю шкірою поволі вщух, а полум'я свічок слухняно осіло назад.

— Мене теж ніхто не питав, — рівно мовив він. — Ані про обряд, ані про колір клятих стрічок на брамі мене ніхто не питав. Веларді одружуються за протоколом, старшим за мого прадіда. Тут узагалі не зважають, чого хочемо ми з вами. — Він стиснув мої пальці. — Проте кожен ваш крок у тій залі я розкажу вам сам. Ви заздалегідь завчите зі мною кожен уклін і кожне потрібне ім'я. Неготовою й розгубленою ви туди не вийдете, це я вам обіцяю.

Обурення моє нікуди не поділося, проте сперечатися з традицією, старшою за чийогось прадіда, не мало ані найменшого сенсу. Цю нехитру істину я вже добре засвоїла.

— Гаразд, — процідила я крізь зуби. — Але стрічки на брамі обиратиму я сама.

— Домовилися, — надто швидко погодився Сайрен, і я запізно збагнула просту річ: на дрібницях цей хитрун поступається залюбки, аби тільки я не чіплялася до головного.

З сусідньої кімнати визирнула майстриня зі шпильками напоготові. Марта вже відкинула лляне полотно й дбайливо розправляла сукню кольору слонової кістки.