3.4

Сайрен

Прокинувся я від незвичного тепла. Стільки ночей поспіль засинав, притулившись до холодних кам'яних стін, тож живе тепло збоку відразу витягло мене зі сну. За вікном стояв повний день. Золота смуга світла лилася крізь шпарину між шторами просто на подушку.

Дівчина спала, повернувшись до мене обличчям. Її губи ледь розтулилися, а прилипле до щоки пасмо волосся здіймалося від кожного тихого подиху. Долоню вона розкрила догори просто між нами, підставляючи її мені навіть уві сні.

Обережно підвівшись на лікоть, я вдивлявся в її обличчя. У грудях щось нило солодко й нестерпно водночас.

— Оксано? — покликав я самими губами.

Вона наморщила носа, промимрила щось нерозбірливе та розплющила очі. Заспаний погляд ковзнув по мені, і замість звичної сторожкості її губи розтяглися в теплій сонній усмішці.

— Це справді ви, — голос мені сів. — Мені ж не примарилось?

— Я, — хрипко зі сну підтвердила вона. — Чи ви вже хочете мене спекатись, ва..

Договорити я їй не дав.

Тоді я торкався хіба що її скроні чи обережного кутика вуст, щоразу питаючи дозволу. Тепер я припав до самих її губ і геть забув про будь-які дозволи. Оксана відповіла мені тієї ж миті — підвелася назустріч, уплела пальці в моє волосся, притягла мене ближче за потилицю. Остання моя стриманість тріщала десь на дні грудей і осипалася уламками.

Яка ж вона солодка!

Перекотивши дівчину на спину, я накрив її собою всім тілом. Її гарячі долоні ковзнули мені під сорочку й пройшлися по напружених м'язах спини. Від цього дотику я глухо застогнав просто їй у губи.

— Сайрене, — видихнула вона, коли я відпустив її губи, щоб дати нам обом ковтнути повітря. — Нас можуть почути. За дверима стоїть варта, може зайти прислуга…

Я одразу ж клацнув пальцями.

Повітря в кімнаті густо здригнулося, по шкірі пробіг знайомий холодок закляття. Кроки в коридорі разом щезли, а кімнату замкнула щільна скляна тиша. Схилившись до неї знову, я торкнувся губами тонкої шкіри просто під її вухом і повів донизу, уздовж шиї, затримавшись на швидкому пульсі при основі горла.

— Тепер нас ніхто не почує, — промовив я їй у шию, ледь торкаючись губами. — Тож можете не стримуватись. Хоч кричіть, моя леді.

— Оце ви зухвалець, ваша світлосте, — видихнула вона, та голос їй зрадливо здригнувся.

Ковдра, що була між нами, полетіла на підлогу. Сорочку свою я стягнув через голову сам, бо пальці Оксани безнадійно заплуталися в шнурівці. Вона тихо засміялася, я підхопив той сміх, та посеред нього мій голос зірвався в зовсім інше, коли її прохолодні долоні лягли мені на голі груди й повільно сповзли нижче, до пояса.

Тонку шнурівку її сорочки я повільно розв'язував теж сам, дозволяючи собі нарешті те, чого стримувався робити весь цей довгий час. Кожен відкритий клаптик шкіри я покривав губами. Спустився від ключиці до западинки між грудьми, смакуючи ніжну шкіру, і Оксана вигнулася піді мною. Моє ім'я зірвалося з її вуст, цього разу без жодної насмішки.

— Дивись на мене, — тихо попросив я.

Оксана розплющила очі, потемнілі й геть не сонні. Цей потемнілий погляд прошив мене наскрізь.

Далі я підвівся лише на коротку мить, аби скинути рештки одягу зі себе й з неї. А тоді знову накрив її собою, і вже ніщо між нами не лишилося — тільки тепло на тепло, шкіра до шкіри. Оксана обхопила мене ногами, притягла ще ближче, і терпіти довше я вже не міг.

Рухалися ми спершу повільно, вдивляючись одне в одного, а потім усе нестримніше. Я шепотів їй у волосся щось геть безладне — про приглушене бажання, про свій страх більше ніколи її не побачити, — і кожне моє слово вона зустрічала тихим стогоном або гарячим поцілунком у плече. Коли моє ім'я безборонно зірвалося з її вуст, я дозволив собі відпустити останню грань стриманості й полетів услід за нею.

Потім ми довго лежали, сплутавшись руками й ногами. Серце моє поволі вгамовувалося. Оксана вмостилася в мене на грудях, водячи пальцем по старому шраму під ключицею.

— Он воно, значить, що, — озвалася вона нарешті.

— Що саме? — я намотав пасмо її волосся на палець.

— А те, що незворушний герцог Веларді, виявляється, теж вміє втрачати голову. Треба неодмінно записати це для історії.

Тихо засміявшись, я пригорнув її міцніше.

— Що завгодно, моя леді, заради вашого задоволення.