Розділ 3

Тієї ночі зі мною нічого не сталося, наступної теж.

Першого вечора вкладалася майже урочисто: блокнот лежав на тумбочці, а я наостанок обводила поглядом стелю. Другого вечора робила те саме, тільки вже роздратовано. Четвертого я просто лягла спати. Щоночі красиво прощатися з минулим життям, а щоранку вставати і йти чистити зуби, виявилося принизливо!

Сни повернулися до звичного порожнього кола. Коридор лишався на місці, тільки тепер мене там ніхто не чекав. Я пробігала його з краю в край, гукаючи Ейлін і всіх інших, проте ніхто не озивався.

На п'ятий день я майже здалася. Дим на долоні? Та примарилося! Мозок, що намалював цілий палац разом із мешканцями, легко домалює запах ґнота.

Десь між п'ятим і шостим днем я зловила себе на торгах. Торгувалася я з власним мозком, голосом базарної тітки, що збиває ціну на картоплю. 

«Ну добре, хай усе це маячня, хай нічого не існує, проте дайте мені один доказ! Один-єдиний, хоч найдрібніший! Тоді я замовкну, чесне слово, питиму таблетки й ходитиму до лікаря».

На шосту ніч мені не наснилося взагалі нічого, проте вважати це знаком я відмовилася.

Блокнот за тиждень списався майже повністю. Писала я всюди: на кухні, поки закипав чайник, і в черзі в магазині. Ейлін мала отримати від мене все, до чого я могла додуматися, і ще трохи зверху.

Пункт 19. Якщо на вулиці до тебе підійдуть зі словами «дівчино, у вас щось випало», не озирайся й не спиняйся. Це, найпевніше, шахраї.

Пункт 23. Чужих собак не гладь, навіть маленьких. Тут таке не заведено, і господар гляне на тебе вовком. Гладь хіба тоді, коли запропонують самі, та й то обережно.

Пункт 25. За першою освітою я перекладачка: переписую тексти з чужих мов нашою, і цим заробляла на життя. Тобі ця робота не підійде, бо чужих мов нашого світу ти не знаєш. Проте я маю ще й другу освіту, з бібліотечної справи. Коли освоїшся, можеш піти працювати в бібліотеку: там мало проблемних людей і багато тиші. Проте спершу подумай, чи ти сама цього хочеш. Це я так, про всяк випадок.

Пункт 27. Незнайомим дверей не відчиняй. Тітці Валі знизу відчиняй, проте сідати не пропонуй, бо вона просидить у тебе до вечора.

Пункт 31. Запитання «як справи» тут не вважають справжнім запитанням. Кажи «нормально» й питай те саме у відповідь.

Один пункт я дописала о третій ночі, у темряві, майже наосліп, а вранці не наважилася його перечитати.

Пункт 34. Частіше кажи мамі, що вона гарна і що ти її любиш.

***

У четвер я замазала тріщину на стелі. Мама збиралася зробити це щоліта, проте щоразу знаходилося щось важливіше: то закрити огірки, то ремонт у ванній.

Купивши в господарчому шпаклівку зі шпателем, я витягла на середину кімнати стіл і примостила зверху табуретку. Табуретка хиталася, шпаклівка падала мені на волосся, проте перед результатом будь-який майстер зняв би капелюха. Знявши капелюха, той майстер тихо пішов би геть, поки я не змусила його все переробляти, бо вийшло таки криво. Але ж вийшло!

Мама повернулася з базару о четвертій. Кинувши сумки просто в коридорі, вона не роззуваючись зайшла до кімнати й довго роздивлялася мою творчість із задертою головою.

— Це ти замазала?

— Ага, я.

— Тобі ж не можна напружуватись.

— Мам, я замазала стелю, а не розвантажила вагон цегли.

Ще раз глянувши вгору, вона кивнула сама собі й мовчки пішла до ванної. За нею причинилися двері, і зашуміла вода.

Я стояла посеред кімнати зі шпателем у руці й точно знала, що там відбувається. Роками я нічого з цим не робила. Мені все здавалося, що не маю права: це її, доросле, а я тільки все зіпсую, і вона розсердиться. Ця зручна теорія влаштовувала мене років двадцять. Мами ж не плачуть, чи не так?

Поклавши шпатель на підвіконня, я відчинила двері ванної. Мама стояла над раковиною спиною до мене, а плечі в неї дрібно здригалися під старою кофтою. Підійшовши ззаду, я обійняла її та притулилася щокою між лопаток.

— Та йди ти, — сказала мама, проте не відштовхнула мене.

Так ми й простояли під шум води, не рахуючи хвилин.

— Ти чого це раптом узялася стелю ремонтувати? — буркнула вона нарешті, вмиваючи обличчя.

— Та набридла вона мені. Я давно збиралася її замазати.

— Могла б сказати, я викликала б майстра.

— Мам, ти того майстра стільки років збиралася викликати?

— Ну то й що? Збиралася ж.

Закрутивши кран, вона витерла обличчя рукавом. Потім обернулася й так уважно глянула на мене, що мені закортіло затулитися рукою.

— Оксано, ти від мене нічого не приховуєш?

— Нічого, мамо, — збрехала я спокійніше, ніж будь-коли в житті.

Мама постояла ще, киваючи своїм думкам, а тоді пішла розбирати сумки й голосно повідомила з коридору, що забула купити хліб.

Того ж вечора я викреслила з блокнота один пункт.

Підійди ти. Обійми ззаду й помовч.    Я зробила це сама. Хоча… ти теж так роби.

У неділю ми ліпили вареники і ліпили години зо дві. Мама розповідала про сусідку з третього поверху, що знову посварилася з чоловіком, і про подорожчання цукру, а я слухала і не чула, запам'ятовуючи кожен її жест.

Увечері я вимила посуд і поклала блокнот на тумбочку, вже без жодного трепету, суто за звичкою. Заснула я швидко, і тієї ночі мені знову нічого не наснилося.

О шостій сорок сім я розплющила очі. Годинник на тумбочці світив зеленими цифрами, а під ними горіли дві літери: ПН.

— Ну звісно. Клятий понеділок!

Щойно я це вимовила, голова запаморочилася, а перед очима потемніло. Крізь цю пітьму я летіла довго, а може, лише одну мить. Коли ж знову розплющила очі, наді мною тяглися бузкові бганки балдахіна. Серце миттю затріпотіло. Понеділки, виявляється, бувають не такі вже й погані!

«Тримайся, мала. Блокнот лежить на тумбочці», — подумки звернулась я до Ейлін.