Початок

Глава 1

Оля стояла на балконі своєї нової квартири, вдивляючись у нічне місто. Світло ліхтарів відбивалося від дощових калюж на тротуарах, створюючи ілюзію безтурботності, яку вона так давно прагнула відчути. Її серце билося швидше від напруги — це був її перший день у новому місті. Нове життя, нові можливості, нові почуття. Однак вона все одно не могла позбутися відчуття, що старі рани не дають їй спокою.

Минуле залишило свої шрами на душі. Розрив з Олексієм був болючим і несподіваним. Він був тим, кого Оля колись вважала своєю опорою. Але виявилося, що все це було лише ілюзією. Розчарування, обман, зрада — всі ці слова знову і знову з'являлися в її думках, немов тіні, що не бажають відступити. Тому вона вирішила втекти. Кинути все, почати з чистого аркуша. Нова квартира, нове місто. Нова Оля.

З глибоким вдихом вона закрила балконні двері і повернулася до кімнати, де її чекала чашка гарячого чаю. Вона сіла на диван, ковтнула перший глоток і відчула, як тепло розливається по її тілу. Це було приємно, але не вистачало чогось важливого. Того самого почуття спокою, яке можна було знайти тільки поряд з тим, кого ти любиш. Але Оля була готова дати цьому часу пройти.

Тим часом вулицею проходили люди, хтось поспішав, хтось йшов безтурботно, а хтось, як і вона, просто шукав відповіді на питання, які мучили його душу. Вона побачила, як одна пара трималася за руки і сміялася. Це викликало легке усміхнене розчарування на її обличчі. Чи знайде вона колись таке ж щастя? Чи зможе вона довіритися кому-небудь знову?

Вранці вона вирушила на роботу, де її зустрів інший світ — нові колеги, нові обов'язки. Оля намагалася не думати про свої емоційні переживання, адже нове місце вимагає зусиль і адаптації. Але одного дня, коли вона зайшла на бізнес-ліцензований тренінг, вона зустріла його.

Дмитро стояв біля стіни, схрестивши руки на грудях, зосереджено слухаючи лектора. Він був високим, з чорними, безжально чіткими рисами обличчя. Його погляд був холодним, а постава — упертою, мов бар'єр, який не дозволяв підійти до нього. Він був знайомий їй з перших хвилин, але відчуття було не таким, як у випадку з іншими чоловіками. Його присутність лякала, але водночас притягувала.

Якщо б Оля була спостерігачем, вона б зауважила, як його очі іноді мимоволі м'якшають, коли він не встигає їх сховати. Це було рідкісно, але це не залишалося без уваги.

Вона не знала, що могло б привести до того, щоб їхні долі переплелися. Але доля часто забирає те, що ми не очікуємо. У її випадку це сталося того дня, коли їхні погляди зустрілися.

Дмитро нічого не сказав. Він лише трохи кивнув головою, ніби запрошуючи до розмови, але залишаючи простір для себе.

«Привіт», — сказала Оля, трохи незручно посміхаючись.

«Привіт», — відповів він. Його голос був тихим, але сильним. Від нього йшла не просто сила, а й впертість.

Час якось припинився. Вони стояли на одній лінії, але, мабуть, кожен залишався на своїй планеті.

— Перший раз на такому тренінгу? — запитав Дмитро, не зводячи з неї очей.

— Так, — відповіла Оля, відчуваючи, як її серце починає битися швидше.

Їхня розмова була короткою, але важливою. І хоча слова не могли змінити їхніх життів одразу, початок чогось великого вже був позаду. І Оля не могла цього заперечувати.