14. Та сама мить

Ніка

Наступного дня була п’ятниця, тож пари закінчилися раніше, бо іногородні студенти мали їхати по домівках. Тому й ми з Вадимом потрапили додому досить рано. Тимофій ще не повернувся з роботи, а мама поїхала в гості до подруги. Тому ми могли спокійно зібрати речі і перевезти їх на Вадимову квартиру. 

Оскільки у мене було речей небагато, то я справилась раніше. Зайшла до нього в кімнату і побачила, як він пакує одяг із шафи. 

— А свої медалі з кубками теж забереш? — запитала, усміхнувшись. 

— Навіть не знаю, — схоже, він на мить розгубився. — Ти повернешся в танці, як і говорила?

— Так, я уже телефонувала в студію, де займалася, там якраз молода тренерка набирає групу. Може, буде цікаво…

— Хіба ти не парні бальні танцювала? Не краще займатись індивідуально? — запитав він.

— Мені завжди подобалися спортивні танці, — пояснила я. — На бальні пішла за компанію з подругою, тоді подруга покинула, а я залишилась. Чесно кажучи, мені подобався хлопець, з яким я танцювала в парі, тому й самі танці затягнули. Але зараз мені хочеться саме спортивними займатися. В них може бути більше самовираження…

— Ну, я підтримаю тебе в будь-якому випадку, — усміхнувся він. — Насправді так навіть краще. Бо певно я б ревнував тебе до партнера, з яким би ти танцювала.

— Ну от, це стало ще одним вирішальним аргументом на користь спортивних танців, — засміялася я. — Не ревнуй, я тебе ні на кого не проміняю…

— Ніко… — він торкнувся долонею моєї щоки, а потім подався вперед і торкнувся губами моїх губ, прикриваючи очі.

— Так ми ніколи не переїдемо, — я обняла його і скуйовдила волосся. 

— Блін, треба дійсно збиратись, я хочу переїхати якомога швидше…

— Давай я тобі допоможу, кажи, що пакувати і куди, — запропонувала я. 

— Окей, — він усміхнувся. — Можеш зайнятись кубками, хай вони нагадують мені, що час повертатись. Завтра ж піду до тренера. А поки ти збиратимеш їх, я покидаю в сумку речі…

***

Нарешті все було зібране, і Вадим заходився носити сумки і коробки в машину. Я стояла в холі будинку і  з легким сумом думала, що живу тут зовсім недавно, але якось так не хочеться полишати його, з ним пов’язані приємні спогади. Втім, я, як кішка, завжди прив’язувалася до певного  місця. Певно, за кілька днів на новому місці так само звикну до Вадимової квартири… 

— Мамі залишити записку чи написати повідомлення? — спитала я. 

— Навіть не знаю, — він усміхнувся. — А ти пишеш записки? Я теж хочу записки… Ну там, коли підеш кудись чи щось таке, буде прикольно. 

— Ага, у нас була звичка писати записки і прикріплювати магонітом на холодильник, — усміхнулася я. 

— Прикольно, давай теж так робити, — запропонував Вадим. — Давай, пиши вже записку і поїдемо, хочу додому…

Я вирвала зі свого конспекту аркуш паперу і написала: “Мамо, ми з Вадимом уже переїхали, завтра приїдемо на сніданок, приготуй щось смачненьке”.

Показала йому. 

— Блін, на сніданок? — він засміявся. — Не хочеш поспати подовше? Вперше разом в ліжку…

— Добре, — я взяла ручку. закреслила слово “сніданок” і написала “на обід”.  Повернула йому аркуш. — Так підійде? 

— Ага, — він обійняв мене і поцілував в щоку. — Ну поїхали вже, хочу на квартиру…

***

Коли ми занесли речі до квартири, то відразу заходилися розпаковувати та розкладати їх на місця. А ще згадали про покупки, які зробили раніше — нові штори, пледи, килимки і тому подібне. Ну і виявилося, що Вадим ще й постільну білизну купив нову. 

— Все в нас буде як у модному журналі, — сказала я. — Навіть відтінки однакові…

— Ну тобі хоч подобається? — він усміхнувся. — Хочу, щоб тобі було комфортно.

— Мені дуже комфортно, — усміхнулася я. 

— Це головне, — він обійняв мене за талію і поклав голову мені на плече. Він був вищим, і авжеж зі сторони це, певно виглядало злегка кумедно. — Ніко, ти знов надушилась цими парфумами… Люблю цей аромат.

— Треба приготувати щось поїсти, — сказала я заклопотано. — Мами з її кулінарними здібностями вже немає поруч, доведеться мені цим займатися. А в тебе, мабуть, порожній холодильник. Він навіть з розетки вимкнений…

— Добре, давай сходимо в супермаркет, — відповів Вадим. — Але потім я тебе так просто з обіймів не випущу…

 — Домовились, — я усміхнулася…

Вадим

В супермаркеті ми накупили купу всього. Я навіть не знав призначення деяких продуктів! Скупились взагалі конкретно, бо ж нам була потрібна не тільки їжа, але й всякі побутові штуки. 

Коли приїхали додому і розклали все, вже була майже десята вечора. 

— Ну, ми молодці, в принципі, все зробили, — сказав я, беручи Ніку за руку. — Швидко ми…

— Треба щось на скору руку приготувати… Що ти хочеш? — вона запитально глянула на мене. 

— Щось таке, що швидко готується, — потягнув її до себе і обійняв.