11. Таємне та явне

Ніка

Це було так добре — відпустити свої почуття на волю, не намагатися тримати все під контролем. Адже не секрет, що коли він був поруч зі мною, просто дивився на мене —  я вже відчувала величезне хвилювання. А що вже говорити про дотики та поцілунки…

Все моє тіло горіло, наче вогнем, я найбільше за все на світі хотіла, щоб він зараз не зупинявся, продовжував торкатися до мене, говорити якісь милі дурниці…  Я бачила, що Вадим думає в першу чергу про мене, а не про себе, і відчувала велику вдячність за це. В якусь мить я взагалі забула про все на світі і весь мій світ звузився до його дотиків. Я закусила губу, щоб не видати зайвого звуку, а Вадим продовжував пестити мене і шепотіти на вухо таке, від чого моє серце билось ще швидше, хоча я вже думала, що швидше битись воно вже не може… Все закінчилось так швидко… 

Перед очима все пливло, я відчувала легкість і розслабленість, але я розуміла, що Вадим все ще напружений… Він так старався… Мені теж хотілося віддячити йому, і я вже була готова сама торкнутися до нього, як у коридорі почувся якийсь шум, який змусив нас відсахнутися одне від одного.

 — Ніко, ти в себе? — почула я голос матері, і мало  не застогнала від досади. що вона з’явилася так не в тему…

 — Так, я тут, — відізвалася, гарячково поправляючи на собі одяг і злякано косуючи на Вадима. 

— А Вадим уже вдома?  — не вгавала вона. 

Вадим ледь стримав сміх, потім приклав пальця собі до губ, дивлячись на мене, і встав з ліжка. А далі пішов до ванної.

 — Здається… Принаймні недавно був, — я підійшла до дверей і відчинила їх. 

— Поп’ємо чаю? — запитала мама.  — Розкажеш мені, як справи в новому універі… Покличемо й Вадима.

— Добре, — кивнула я, мимоволі кидаючи погляд на ванну. Цікаво, чи він здогадається потім приєднатися до нас? У будь-якому випадку я мала зараз забрати маму звідси, щоб Вадим міг вийти…

***

Ми пройшли повз його кімнату. Мама постукала в двері і спитала:

 — Вадиме, ти в себе?

Звичайно, ніхто не відповів. 

 — Може, він пішов до басейну? — сказала я перше, що спало на думку. 

 — Ну добре, тоді почаюємо вдвох, — мама раптом обійняла мене. — Мене мучить совість, що я мало часу присвячувала тобі раніше, доню. Хочу зараз надолужити згаяне…

Мене не надто надихала ця перспектива, але я розуміла, що для мами важливо бути зараз близькою до мене, тому, усміхнувшись, я обняла її у відповідь.

 — З задоволенням, — відповіла, дивлячись їй у очі. — Мені теж хочеться більше часу проводити з рідними людьми…

Ми вже з хвилин десять сиділи за столом і розмовляли, п’ючи чай, коли двері відчинилися, і до кухні увійшов Вадим. 

— Добрий вечір, — ввічливо сказав він. — Я тільки прокинувся, здавалось, хтось стукав до мене? Чи то мені наснилось? 

— Так, то ми з Нікою хотіли запросити тебе випити чаю, — сказала мама, швидко піднімаючись з-за столу і беручи третю чашку. — Сідай, Вадиме, хоча, може, ти голодний? Розігріти обід? 

— Та ні, еее… Ми, тобто, я, обідав… Чаю випʼю, — сказав Вадим.

— Чудово… Твій батько казав, що сьогодні затримається, у нього важлива зустріч. То мені захотілося  ближче познайомитися з тобою. Чим ти захоплюєшся? Може, маєш якесь цікаве хобі?

— Був футбол, але я деякий час не займався, а тепер не знаю, чи впишусь назад в команду, — він знизав плечима. 

— Мамо, не влаштовуй ток-шоу, — скривилася я. — У Вадима можуть бути особисті межі, і не обов’язково в нього  про все допитуватись. 

— Та я не проти, — одразу заперечив Вадим, усміхаючись. — Насправді, мені навіть приємно. Батько ніколи особливо не цікавився подібним. Головне для нього завжди було, щоб я якомога менше куралесив, — він засміявся.

— А мені теж подобається футбол, — несподівано заявила мама. — Коли я вчилася в школі, то грала в команді дівчат, ми навіть на змагання їздили..

— Неочікувано, — сказав Вадим. — Ну, якщо я раптом повернусь в команду, то обовʼязково запрошу вас на матч.

— Буде класно! — вона енергійно кивнула. 

— Та я не впевнений, що мене візьмуть назад, — Вадим засміявся. — Скажемо так, розійшлись ми на ненайкращій ноті… Але не будемо про це. Давайте краще випʼємо чаю. 

 — Ніка теж покинула танці через якусь сварку з тренером, — мама похитала головою. — А я так хотіла б, щоб вона продовжила займатися! 

 — Той тренер поводився не найкращим чином, — сказала я. — До нього в нас була інша викладачка, але вона пішла в декрет. А з новим викладачем я не знайшла спільної мови. Але зараз це вже не має значення…

— Ти танцювала в парі, чи сама? — зацікавлено запитав Вадим.

— В парі, це були бальні танці. 

— І що твій партнер? Не хотів продовжувати? 

— Знайшов собі іншу партнерку, — відповіла я. — У танцях завжди дівчат більше, ніж хлопців, тож це не було для нього проблемою…

— Але якщо ти ще хочеш цим займатись, то може варто спробувати, — замислено сказав він. — Можемо кожен повернутись в свій спорт, певно, буде прикольно!