10. Коли електрик приходить невчасно

Ніка

Хвиля тремтіння пробігла моїм тілом, здавалося, ще мить — і я погоджуся на що завгодно, поїду з ним, куди він скаже, і робитиму все, чого Вадим захоче… Його слова та вчинки діяли на мене якимось дивним чином, позбавляючи здорового глузду і занурюючи з головою у вир почуттів…

Але настирливе дзеленьчання телефона зруйнувало ці чари. 

Я підняла слухавку, обережно звільнивши свою руку з його долоні. 

То була мама. 

— Ніко, я зараз на манікюрі, а там має приїхати електрик, треба щоб хтось був удома, — затараторила вона. — Ви з Вадимом коли приїдете? 

— Ми зараз вже будемо, — я глянула на годинник. — Десь хвилин через п’ятнадцять. Але о двадцятій з чимось там  ми збиралися в кіно…

— Ну, до того часу я повернуся, — сказала мама з полегшенням. — Звичайно, відпочивайте,  я не проти…

Я поглянула на Вадима:

— Треба їхати додому, бо там якийсь електрик має прийти…

— Ну, тоді поїдемо, — він знизав плечима. Намагався виглядати невимушено, але було помітно, що він засмутився.

Ми розплатилися і вийшли з ресторану. Коли сіли до авто, я повернула голову і поглянула на Вадима:

— Ти ж не забув, що ми домовлялися, щоб не “проколотися” перед батьками?

— Не забув, — він зітхнув, а потім усміхнувся і завів машину. — Добре, давай вже швидше поїдемо. Чорт, твоя мама ще та обломщиця! 

— Вся в мене? — я зареготала. 

— Скоріше, ти вся в неї, — він зітхнув, а потім подивився на мене якимось хитрим поглядом. . — І за що мені це? 

— Мабуть, ти вже встиг добряче нагрішити, — філософськи зазначила я.

— Ну, якщо пекло схоже на щось подібне, я готовий бути грішником все життя, — я засміявся.

***

Коли ми увійшли до будинку, електрик ще не з’явився. 

— Це ж він може вимкнути світло, — сказала я. — А я хотіла прийняти душ і посушити волосся. Побіжу в ванну, поки є така можливість! 

— Хочеш, спинку потру? — запропонував він грайливим тоном. 

— Боюсь, що я тоді не встигну вимити голову, а часу в мене обмаль, — я зачинила двері перед його носом і гукнула, аби не дуже засмучувався. — Якось іншим разом, вибач! 

— Знаєш, от я зараз теж піду в душ! — заявив він. — І думай тепер, що я буду там робити і про що думати, Ніко…

Цими словами він ввігнав мене в фарбу. Авжеж, уява в мене була багата. І самій в голову негайно полізли цікаві думки…

Але я силою волі відігнала їх. Хотілося гарно виглядати під час походу в кіно, щоб повною мірою потішитися тим, як будуть поводитися обоє хлопців… ну, Артем мене, якщо чесно, не надто цікавив, а от реакція Вадима на суперника… Як він поведе себе? Не думаю, що вчинить бійку, скоріше придумає щось більш оригінальне…

Увесь час, поки я намилювала голову шампунем, полоскала волосся, тоді сушила феном, мої думки крутилися навколо Вадима. Що це зі мною, чому він за короткий час став настільки важливим для мене? 

Досі ще такого відчуття не було, хоча я кілька разів ходила на побачення з хлопцями, але ті стосунки швидко сходили нанівець. Мені ставало нудно… 

Вадим же єдиний, який був таким же авантюристом, як і я. Його вчинки неможливо було передбачити наперед. І саме тому мене так тягнуло до нього, неначе магнітом…

***

Раптом я опам’яталася від наполегливого дзвінка , який був проведений від входу на подвір’я.

Це ж, мабуть, електрик стоїть біля воріт, лається, там, бідний, що ніхто не відчиняє....

Я швидко спустилась на перший поверх до пульту керування смарт-будинком і натиснула на значок "говорити".

— Добрий день, я зараз вас впущу, проходьте, а мені треба на другий поверх, я спущуся через п’ять хвилин…

Я була замотана рушником, бо не встигла одягнутися, не хотілося в такому вигляді постати перед електриком. Тому швидко, не чекаючи, поки він увійде, побігла сходами нагору, і тут, за законом підлості, зіткнулася з Вадимом, який був в самих шортах, без футболки…

Він одразу приобійняв мене за талію.

— Ти смачно пахнеш, — прошепотів Вадим мені на вухо.

— Йди зустрічай електрика, — я легенько відштовхнула його, але встигла відчути аромат його гелю для душу, який теж здався мені дуже приємним. 

— Може, я краще допоможу тобі вдягнутись? — він взяв мене за руку, його очі, здається, потемнішали. — Або просто зніму цей рушник… 

Я зробила один невдалий рух, і рушник раптом злетів на підлогу. Відчуваючи себе по-дурному, поки він витріщався на мене, сердито підхопила клятий рушник, забігла до своєї кімнати і замкнула двері. 

Серце калатало так, немов я пробігла не кілька сходинок, а як мінімум, стометрівку… Та що ж це таке, ми ж домовлялися. що вдома будемо поводитися нейтрально…

Але, схоже, наші емоції були сильніші від голосу розуму…

Вадим