9. Емоційні "гойдалки"

Ніка

Я відчувала невдоволення від того, що Вадим так поводиться зі мною. Невже в нього можуть бути тільки крайнощі — або постійні обнімання й поцілунки, або повний ігнор і ображений вигляд? Він поводиться, як вередлива дитина, певно, змалку звик отримувати все, що забажає, і коли виникають якісь перешкоди — це бісить його. Але я не збиралась потакати своєму примхливому “братику”. Хай спершу навчиться просто нормальному спілкуванню, а там побачимо…

Коли машина зупинилася біля універу, я повернулася до нього і усміхнулася:

— Дякую! В тебе скільки пар сьогодні? 

— Три, — коротко відповів він. — А в тебе? 

— І в мене. Поїдемо разом додому, чи в тебе якісь плани?

— Я планував десь пообідати до того, як їхати додому. Не люблю сам готувати. Якщо будеш обідати зі мною, можемо поїхати разом, — сказав Вадим. 

— Так, без проблем, — кивнула я й вийшла з авто. 

***

В універі до мене одразу підсів Артем.

 — Чудово виглядаєш, — сказав він замість привітання. 

 — Дякую, ти теж, — я засміялася. 

 — Які в тебе плани на вечір? 

Мені не сподобалося, що він такий прудкий. Таке враження, що всі хлопці зараз як показилися — стараються один поперед одного чим швидше “закадрити” дівчину. 

 — Ще не знаю, — знизала я плечима.  — Може, з Вадимом кудись піду.

Сказала і одразу стала стежити за його реакцією. Мені було цікаво почути щось про Вадима. Який він? Яке враження справляє на друзів? Хоча Артем навряд чи налаштований до мого зведеного брата позитивно. Он учора вони мало не побилися. Зараз, мабуть, я почую якийсь “компромат” на Вадима…

— З цим? — хмикнув Артем. — Ти краще будь обережніша з ним. Він дівчат як рукавички змінює. Про його походеньки і вечірки універом вже легенди ходять. Певно, нема у нас в універі симпатичної дівчини, з якою він ще не спав. 

 — Ну, я думаю, що ці чутки сильно перебільшені, — хмикнула я. — А навіть якщо й так, то повір, у мене є голова на плечах…

— Не знаю, скільки ти знайома з ним, а ми разом ще в старших класах навчались, — він знизав плечима. — Тож я точно знаю його краще. 

— І що, в нього не було проблем через його походеньки? — запитала я. 

— Постійно, — весело усміхнувся Артем. — Він то щось спалить на вечірці, то заблукає на вилазці у лісі з якоюсь дівчиною і ми їх шукаємо… Загалом, це взагалі людина-катастрофа. Не розумію, що дівчата в ньому знаходять. Більш ненадійної людини я не знаю.

 — Може, з ним не нудно, як з іншими хлопцями? — я насмішкувато подивилася йому в очі. 

— А ще — небезпечно. Ходили чутки що він і сніжок пробувати почав, — продовжив Артем. — А це вже взагалі за межами. 

 — Ну, мабуть, у нього багато недоброзичливців, які йому заздрять, — знизала плечима я. — То й чутки ходять…

— Чутки не чутки, а в швидку його після вечірки ще в школі забирали, — сказав Артем. — І я особисто був тому свідком. 

— А ти з багатьма дівчатами зустрічався? — я вирішила перевести тему розмови на нього самого. Бо вже зробив з Вадима антагоніста, то тепер мабуть сам буде якимось ідеальним героєм…

— Ну, зустрічався — голосно сказано. Так, у мене були дівчата, куди без цього, — відповів Артем. — Але серйозних стосунків я ще не мав. Не знайшов ту єдину, — він зазирнув мені в очі. — Поки що…

Він був такий кумедний, що я стримувалася з усіх сил, щоб виглядати серйозною і навіть зробила співчутливий вираз обличчя. Захотілося пожартувати над ним.

 — О, то ми схожі, — сказала я, зітхнувши. — Я теж розчарувалася в хлопцях, бо нікому не потрібні серйозні стосунки, всім аби знайти дівчину на одну ніч…

— Знаєш, — він торкнувся долонею мого запʼястка і зазирнув в очі. — Нам з тобою точно треба кудись вибратись разом. Я відчуваю в тобі щось близьке, не знаю, як пояснити.

Мені подумалося, що було б цікаво зробити якось так, щоб ми з Артемом пішли на побачення, а Вадим це побачив. Як він зреагує? Може, нарешті перестане ображатися? 

Або образиться ще дужче? — підказав мій здоровий глузд.

Але мене вже, як-то кажуть, понесло. 

— Ну, можна сходити, я не проти, — усміхнулася до Артема. 

— Супер, куди хочеш піти? Сьогодні можеш? — з ентузіазмом запитав він. — Можемо в кіно, в ресторан…

— Давай в кіно, — я вирішила зробити “хід конем” — пообідати з Вадимом, а тоді сказати йому, що йду на побачення. 

— Добре, зараз гляну, що там за фільми, — він почав копатись в мобільному. — Є на восьму сеанс жахастиків, а є сеанс на мелодраму на восьму сорок. На що хочеш піти? 

Взагалі якби це не було побачення, та ще й з таким “романтиком”, як Артем, то я б не вагаючись обрала жахастик. Мелодрами здавалися мені нудними і примітивними. Але, мабуть, для того щоб вжитися в образ “хорошої дівчинки”, який я хотіла зіграти, потрібно обрати саме фільм про кохання…

 — Обожнюю мелодрами, — сказала я. — Особливо в компанії симпатичного хлопця!