5. "Добраніч, сестричко!"

Ніка

— До білизни, як і домовлялись, — додав він одразу ж, блукаючи очима по моїй фігурі. 

Тут я й зраділа, що не зняла білизну, коли перевдягалася в домашнє. Вдома я постійно знімала ліфчик, але зараз була в ньому. Ну що ж, влаштую йому сюрприз. 

 — Добре, — знизала плечима, спокійно дивлячись на Вадима. Було видно, що він явно не очікував, що я так швидко погоджуся. Можливо, думав, що буду соромитися і віднікуватися. А я швидко стягнула з себе футболку, потім шорти, і залишилася в спортивному топику і таких же спортивних трусиках — шортиках. Ну, не любила я всіх цих мережив і стрінгів, для мене головне — зручність, щоб ніде нічого не тиснуло і було комфортно рухатися. Цікаво, чи йому сподобається? 

— Гарна фігура, — сказав він на видиху, продовжуючи впиватись поглядом мені в район грудей. — Молодець, ти тримаєш слово, я це поважаю… 

Він злегка відтягнув свою футболку, яку все ж вдягнув після відтискань від підлоги.

— Спекотно, — він усміхнувся і облизнув губи, подивившись тепер мені в очі. — Може, знов роздягнутись… 

 — Ти ж під кондиціонером сидиш, — сказала я. — Може в тебе температура? 

— Не знаю, — він знизав плечима, продовжуючи дивитись на мене. — Може, перевір? 

Я простягнула руку і торкнулася його чола. 

 — Все в порядку, температури немає. То граємо далі? 

— Ти неправильно перевіряєш, треба губами, — серйозно заявив він. А в очах його ніби бісики плясали…  

Я сиділа, дивлячись Вадиму в очі і усміхаючись. Так, немов ми грали в гру, хто кого передивиться. І ніхто першим не відводив погляд, аж очі в мене заболіли. А потім я швидко торкнулася губами його чола..

Він одразу ж торкнувся долонею моєї талії і сковтнув слину. Погляд його в цей момент був затуманеним, але я розуміла, що саме він хоче зробити… 

І саме цієї миті у двері постукали. 

 — Ніко, ти тут? — почувся голос моєї мами. — Ходімо пити чай!

От ще невчасно вона з’явилася, я думала, що вони з Тимофієм вже спати пішли!

 — Так, я тут, але мені не хочеться чаю…

 — А ти не бачила Вадима? Його ніде немає, а батькові чомусь він прямо зараз потрібен! 

 — Він наче мав іти… до підвалу, — випалила я перше, що спало на думку. 

Вадим на моїх словах ледь-ледь стримав сміх. Я ткнула його ліктем в бік, щоб сидів тихо.

 — До підвалу? Хм, що йому там робити? — здивовано протягнула мама. — Ну добре, піду покличу його… 

Я почула її кроки, що віддалялися по коридору. 

 — Давай, бери ноги в руки і вимітайся з моєї кімнати, — сказала йому суворо. — Бо зараз сюди ще твій тато заявиться! 

— Добре, я піду, але спочатку… — він торкнувся долонею моєї талії і зазирнув в очі. — Іди сюди… — він подався вперед, наближаючись обличчям до мого обличчя.

Ми були так близько одне від одного, що я відчувала тепло його дихання на своїх губах. 

Схоже, коли Вадим побачив, що я його не відштовхую, він вирішив діяти сміливіше, і вже за мить він прикрив очі і його губи торкнулись моїх.

Мабуть, ризик того, що нас могли от-от застукати, сприяв тому, що емоції зашкалювали. Ми цілувалися, а за мить я все-таки відштовхнула його і встала з ліжка.  

Вадим зітхнув, але усміхнувся, облизавши губи і подивившись прямо на мене:

— Яке невчасне це чаювання… 

— Нічого, — сказала я. — Дограємо наступного разу.  І тоді я точно придумаю для тебе якесь таке завдання…

— Чекатиму з нетерпінням, — відповів він, встаючи з дивану. — Чорт, ну реально, вони зі своїм чаюванням все зіпсували!

 — Що ж, мабуть, я все-таки хочу чаю, — сказала я. — Під\у, значить, з тобою.

Насправді мені було цікаво, чого саме батько хотів від Вадима… 

— Сподіваюсь, це швидко скінчиться… І тоді я проведу тебе до кімнати. Все ж, ми тепер сусіди.

 — Ти думаєш, у вас такий великий будинок, що я не знайду дороги? — хмикнула я. 

— Ні, — Вадим взяв мене за руку і переплів наші пальці. — Просто нам по дорозі. А ще… Хочу впевнитись, що ти ляжеш в ліжечко. Все ж, ти тепер моя молодша сестра, я буду піклуватись про тебе, — прошепотів він мені на вухо. 

 — Може, ще й казочку перед сном розкажеш? — я засміялася. — Ти такий кумедний, Вадиме! Все, ходімо, бо, здається, я чую мамин голос в коридорі, вона, мабуть вже обшукала весь підвал у твоїх пошуках…

— Можу і казочку… Ще можемо попрактикуватись. Будеш сплячою красунею, а я буду тебе будити… — він усміхнувся. — Ну добре, ходімо… Але це ще не кінець вечору, Ніко, так і знай… 

 Вадим. 

Мені реально зносило дах від близькості з цим дівчиськом. В моєму одязі вона була дуже спокусливою, а без нього… Господи, я хотів проклясти всі ці чаювання і батьків, але швидко схаменувся: все ж, саме завдяки цьому весіллю ми й познайомилось, тож, певно, все на краще.