3. Про спільний дім - це ти загнув...

Ніка

Мабуть, мені не треба було змішувати різні види спиртного. Взагалі, треба було не піддаватися на вмовляння Вадима і не пити більше. Тих кількох келихів вина було б цілком достатньо. Особливо зважаючи на те, що мій організм завжди погано переносив алкогольні напої. Але він був таким наполегливим. 

Вірніше, навіть не так. Мені хотілося довести йому, що я нічим не гірша, хоч і не така мажорка. І ото я напилась, як дурна. А потім у мене розійшлася “блискавка” на спині, і я сама не могла її застібнути. Чортова рожева сукня, недарма вона так мені не подобалася з тієї самої миті, як я її побачила. Але вона дуже сподобалася мамі, і мені довелося піти їй назустріч.

Тепер же я стояла в кабінці туалету разом з Вадимом, і в мене так паморочилося в голові від випитого, що я зовсім не  контролювала себе. Так, він мені подобався, але ж він мій брат. Ну, не рідний, і все ж… Я не повинна була дозволяти йому торкатися до себе, цілувати.. Але мною оволоділо відчуття повного пофігізму. Байдуже, що буде завтра чи там ще колись, зараз мені хотілося наплювати на всі умовності, хотілося відчувати його руки на своєму тілі, хотілося самій поцілувати його…

І навіть те, що сталося б після поцілунків, не лякало мене. Хоча, звісно, я не про такий перший раз мріяла, не в кабінці туалету точно… Але разом з тим, я завжди була ризикованою і любила пригоди. І він так якось зачепив мене… Ніколи не думала, що зможу через пару годин після знайомства бути настільки відвертою з хлопцем… Але, мабуть, все-таки, якби я пила менше, я б могла зупинитися… Нам же ще жити під одним дахом… Якщо батьки дізнаються, буде грандіозний скандал…

Думки про можливі наслідки такого вчинку пролітали як хмари в небі, змінюючи одна одну, але я майже не зважала на них. Я сама знайшла губами його губи, а він притиснув мене до себе так міцно, що, здавалося, між нашими тілами не було навіть міліметра вільного простору…

І цієї миті  у нашу кабінку голосно постукали. 

 — Це що за неподобство! — почувся гучний жіночий голос. — Одна кабінка не працює, в другій хтось замкнувся і заснув, мабуть! Виходьте вже, скільки можна! 

Ми з Вадимом вмить відсахнулися один від одного. І справді, тепер, під такий акомпонент, було не до поцілунків. 

Але виходити зараз, щоб нас побачили разом, було б  дуже необачно. Тому ми стояли, затамувавши подих, і слухали обурений галас по той бік дверей.

Зрештою жінка заявила, що зараз покличе охорону і кудись пішла. Тоді ми швиденько вискочили назовні і дременули по коридору до виходу. На свіжому повітрі в моїй голові трохи прояснилося. Добре, що так само, як я швидко п’яніла, хміль швидко виходив з голови. Завтра тільки почуватимусь кепсько, ну, то таке…

 — Може, візьмемо таксі і поїдемо кудись? — спитав Вадим, але вийшло в нього не дуже впевнено. Здавалося, не мені одній соромно за свої слова і вчинки. 

 — Куди? — буркнула я, обіймаючи себе руками за плечі. Надворі у цей вечірній час уже було прохолодно.  — Ти ж свою квартиру спалив..

 — Ну, не зовсім, — він знизав плечима, — трохи закоптив, це правда. Треба ремонт робити…Але можна поїхати до тебе…

 — Ні, — відрізала я. — Не хочу. 

 — Ну як хочеш, тоді пішли до зали, ти он вся посиніла від холоду. 

 — Я поїду додому, але сама, — сказала я. — Зараз викличу таксі. 

 — А твоя мама не розгнівається? Ще ж теє, букет не кидали…

 — Дурний звичай, — сказала я. — Навіть коли б його кидали, то я не ловила б. 

 — Чому? 

 — Не хочу заміж.

 — Зараз чи взагалі ніколи? 

 — Взагалі ніколи. І дітей не буду народжувати. Може, років у сорок візьму малюка з дитбудинку. А до того робитиму кар’єру. 

 — Навіщо тобі кар’єра? — він хмикнув. — У тебе ж буде все, чого ти захочеш. Який сенс вбиватися на роботі? З грошима мого тата можна жити, ні в чому собі не відмовляючи, і не працювати жодного дня. Ну, якщо тобі для самоствердження потрібна кар’єра, то тато купить тобі якийсь магазин чи салон краси, і ти будеш ним керувати…

 — Мені це нецікаво, — сказала я. — Може, якісь твої подружки були б у захваті від такої перспективи, але точно не я. 

 — Ну ти смішна! На кого ти там вчилася, на менеджера? Типу продавцем була б? 

 — А хоч би й продавцем, що, продавці — не люди? — з викликом спитала я. — І менеджер — це не обов’язково той, хто стоїть за прилавком і важить ковбасу…

 — Ага, є ще такі, що сидять на телефонах, дзвонять незнайомим людям і впарюють їм якусь непотрібну фігню. Дуже важлива і корисна професія! 

Він реально почав мене бісити. Навіть не вірилося, що ще кілька хвилин тому я готова була на все заради нього. Якийсь самовпевнений нахаба цей мій “братик”. А я кидаю пити. От прямо з цієї миті і до кінця життя. Щоб не опинитися ще раз у такій безглуздій ситуації…

  — Ніко, — раптом почувся голос від входу. То був батько Вадима. — Йди сюди, тебе мама кличе! 

Я повернулася до Вадима спиною і швидко пішла в бік ресторану. 

А за мить почула, що він теж іде слідом за мною…