2. Несподіваний розвиток подій

 Ніка

— Ти мені не братик, — тихо, але чітко сказала я, аби цей придурок знав своє місце. Те, що він народився з золотою ложкою в роті — ще не означає, що всі повинні йому кланятися і  догоджати. 

Він, здавалося, зовсім не розсердився на таку відсіч.

 — Думаю, що мені вдасться переконати тебе змінити цю думку… — він провів пальцем по моєму передпліччю, від чого в мене по тілу аж мурашки побігли. Я ляснула його по руці.

 — Не заривайся, — попередила. — Наступного разу буде боляче.

 — Я люблю небезпеку і екстрим, — засміявся він. — Ти знаєш, що нам доведеться жити в одному будинку? Це не менш лоскотатиме нерви, ніж якби я жив у клітці з тигром.

“Чортів комік”, — подумала я. Йому б у стендапі виступати, мав би успіх. Але зі мною цей номер не пройде, Порівняти мене з тигром? Сумнівний комплімент, і я йому ще його пригадаю. Як там кажуть, я не злопам’ятна, але пам’ять маю гарну…

Тим часом церемонія благополучно закінчилася, молодят обсипали пелюстками троянд, і розпорядниця, усміхаючись на всі свої тридцять два вставні зуби, запросила гостей прослідувати до ресторану. 

Мама і її новий чоловік мали йти попереду, але порівнявшись із нами, вони зупинилися.

Я зустрілася поглядом з мамою і зрозуміла, що вона чекає від мене якихось привітань чи обнімашок. Моя матуся завжди була сентиментальною до чортиків. Я ж, мабуть, вдалася в батька. Вона майже нічого не розповідала про нього, лише раз її прорвало на відвертість і я почула, що мій татусь був негідником, який полюбляв азартні ігри, не мав ніяких моральних цінностей, і через те мама його покинула. Правда, я підозрювала, що було з точністю до навпаки: це він її покинув. Але, якщо для її самолюбства є рятівною інша версія, то я не заперечуватиму…

Я зробила крок вперед і обійняла її, занурившись у піну білосніжного мережива та аромат білих троянд, якими була прикрашена матусина зачіска.

 — Вітаю, — сказала, намагаючись додати голосу якомога більше душевності. — Бажаю родинного затишку і шаленого кохання.

Тимофій при цих словах заусміхався, розчулився чи що. 

 — Люба, у тебе чудова донечка, — сказав він, повернувшись до мами. — Прямо копія тебе! 

 — Тримайся від нього подалі, — сказав Вадим, звертаючись до мене, і ніби й тихо, але разом з тим так, щоб молодята теж почули. — Бо він може на п’яну голову тебе з твоєю матусею переплутати…

Я побачила, що його батько вмить змінився на лиці, якоїсь миті було схоже, що він вдарить сина, але йому вдалося втриматися і взяти себе в руки.

 — Це тільки ти на п’яну голову робиш дурниці, — відчеканив він. — Організовуєш вечірки і влаштовуєш пожежі у власній квартирі, після чого від усього твого майна залишаються одні труси, що на тобі. 

 — Ну й що, — Вадим знизав плечима. — Бабок у тебе достатньо, купиш мені нову квартиру, аби тільки я не маячив у тебе перед очима…

 — А от і ні, — відрізав Тимофій. — Будеш жити в моєму будинку, рівно до тих пір, поки не доведеш, що взявся за розум, і не заробиш на власне житло сам! 

 — Або поки ти мене не виженеш, — засміявся його син. — Що буде вірогідніше, аніж покупка мною житла за зароблені кошти. 

 — Ходімо, люба, — Тимофій відвернувся від нього і звернувся до моєї мами. — Зараз не час і не місце з’ясовувати стосунки з діточками.

 — Так, коханий, — вона усміхнулася йому.

О, як мене бісили оці телячі ніжності. Я закотила очі і вже збиралася податися кудись в протилежний бік від рестика, може, сяду на природі, подивлюся на водичку, помедитую… Аж Вадим схопив мене за руку і радісно заявив:

 — Ходімо, люба сестричко, вип’ємо ще по чарчині за здоров’я наших батьків. Хай у них буде діточок, як на небі зірочок!

 — Не доведи боже, — пробурмотіла я. — Ненавиджу дітей. 

 — Чого ти така  сердита? Як та кішка, пирхаєш на кожне моє слово? 

 — Бо я не хочу жити з тобою в одному будинку! Нехай ти проштрафився і мусиш  тепер мешкати під наглядом батька, а я тут при чому? У нас з мамою є квартира, хай і не дуже розкішна, але для мене цього вистачить. Я сказала їй, що коли вона вийде заміж, житиму сама. Але вона вже знайшла квартирантів. Бо, бачиш, твій татусь за міцні сімейні узи і тому подібне. Він хоче, щоб уся рідня жила разом і…

 — І повбивала одне одного… — закінчив Вадим і зареготав. — Я з задоволенням візьму участь у цій комедії. 

 — Мало того, твій батько ще заявив, що професія менеджера для мене не підходить, а треба щось крутіше… Але я вже провчилася рік у цьому виші, знайшла друзів, я не хочу починати все спочатку і вступати на якийсь мажорський факультет, просто через те, що він вирішив за мене! 

 — Забий, — Вадим махнув рукою. — Хай думає, що він усе вирішує, а насправді буде інакше. 

 — Що ти хотів цим сказати? — я поглянула на нього. — Є якийсь спосіб обійти ці його дурні вимоги? 

 — Можливо, — він підморгнув.

 — І що ж це за спосіб? Давай колися! 

 — Не все зразу, ходімо ще вип’ємо, — він узяв мене під руку і повів до входу в ресторан. — А потім, можливо, я розкажу, який у мене виник план…