Я твоє стихійне лихо
Розділ 26
Ранок
Я солодко сплю.
І тут… що це? Айй…
На голові — хтозна-що. Сонна, тягнуся до телефону.
— Якого біса?.. Будильник? Я ж не в школі!..
— Ааа, точно! Я запізнююсь!! Мамо!
Так-так, сьогодні ми їдемо в Дийду — курортне містечко. Як я колись казала Евану (тільки через інтернет) — «непогано, як на перший раз».
Ми з мамою вже зібрали валізи. Вірніше, мама зібрала — вона завжди до всього ставиться серйозно і пакує все за кілька днів. А я?.. Ну, я можу збирати сумку… звісно, СЬОГОДНІ!
Мама вже звикла до цього. Коли проходила повз мою кімнату, просто закотила очі, побачивши, як я бігаю туди-сюди по кімнаті й кричу:
— Чорт! Де ж та зарядка?!
Іноді вона навіть боїться до мене підходити — знає, що мої підліткові гормони можуть вибухнути в будь-який момент.
Нарешті. Ми зібралися. Поїхали на вокзал. Посиділи «на доріжку» — за традицією.
Їдемо лише вдвох.
Тато — як завжди, на роботі. Коли мама питала його, чи поїде з нами, він, як завжди, говорив по телефону з колегою, сьорбав каву й пробурмотів:
— Ні, кохана, вибач. Не зможу. Без мене ніяк.
І так завжди…
Але це ще нічого.
Ми зайшли в поїзд…
І в нас — АВАРІЙНІ ВІКНА!
ЖАРА. ЛИПЕНЬ. І АВАРІЙНІ ВІКНА.
Спочатку я намагалась боротися з духотою, обмахувалась, пила воду…
А потім вирішила написати. Кому ж іще? Звісно… Евану.
#2257 в Сучасна проза
#8265 в Любовні романи
#1977 в Любовне фентезі
Відредаговано: 11.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
