Розділ 25

 Розділ 25. Монета вирішує

— Я… я…

І тут екран висвітив:

Евані: Дія

Евані, візьміть свої найулюбленіші кеди.

— О, ні… — прошепотіла я, не стримавши посмішки.
І далі читаю:

І прив’яжіть їх до стільця.

Що?! 

Ахахах, я вже уявляю, як він пише:

“Та я легше сам себе скотчем обмотаю!”

Я так засміялася, що мій вечірній чай чомусь раптом почав литися не в рот, а кудись на підборіддя.

— Хух, ризиковано…

О! Монетка.
Надсилати чи не надсилати?

— Мамо! — раптом крикнула я.

Хоча… ні, насправді не кликала її. Просто… монета впала під ліжко.
Я нахиляюсь і бачу — так, її видно. Але! Мені аж ніяк не хочеться лізти туди, бо що, як там завівся таракан?
То я жартую. Але… все може бути.

Решка!
Клац. Надіслати!

Видно, що він вже читає.
Одну хвилину друкує, а я тим часом гризу все: нігті, губи, лікті — і навіть… руки. Так, я така.

Повідомлення:

Ахахах, я очікував більшого… добре! Зараз!

І ще додано смайлик «я не знаю», той самий, який ніколи не вирішує жодної проблеми, тільки ускладнює ситуацію.

Надсилає.

Ого.

Його улюблені білі, чистесенькі кеди — тепер як ганчірка, висять на спинці ігрового крісла.

Я ставлю вподобайку.
Надсилаю пальць , що показує : '' клас''
І…

Завдання виконане.
Тепер твоя черга…

— Правда чи дія?
— Правда.

— Що б ти сказав прибульцю, якби зустрів?

— Що?! Ахахах! Ну, мабуть… “У вас там косметика є?” 

Ха! Подумки аплодую. Відповіла за всіх дівчат!

І тут він пише:

Вибач, я трохи зайнятий.
Пізніше.

Я відповідаю:

Добре. Я розумію, напишеш, коли зможеш.

…Але в душі трохи зависаю.

⸻

 Чи він дійсно зайнятий?.. Чи, може, потроху — морозиться?