Я твоє стихійне лихо

Розділ 18

Сценарій 1: Еван написав

Наступного ранку я прокидаюсь… не знаю, о котрій. Але перше, що роблю — тягнуся до телефону.
Немає сповіщень.
Я навіть не дивлюсь на годинник. Просто розблоковую екран.

І…
Є. Повідомлення.
ВІД НЬОГО.

«Привіт! Я от щось подумав учора, якось тихо все стало, і ти наче трохи віддалилася…»

Серце вистрибує, я навіть не дочитала. Просто лежу й усміхаюсь.
Ну що, Соню… умова була? Була. Але…
Мабуть, це виключення, яке я собі дозволю.

⸻

Сценарій 2: Еван не написав

Наступний ранок.
Немає нічого. Порожньо. Тихо. Лише музику слухаю в навушниках, а в голові — гул.

Я тримаю телефон в руках, як останню надію.
А потім кладу.

Умова була — і я її дотрималась.
Ні слів, ні знаку. Нічого.

Я навіть не плачу. Просто лежу й думаю:
“Ну от і все. Кінець казки, яку придумала тільки я.”

Але, може, саме з цього і починається справжнє літо?.. Без нього.
* Реальність

Так, стоп-стоп! — раптом говорить до мене… куля долі.

— Вибач, але здається, я не можу допомогти. Я не для цього.

Що?!
Я ж тільки-но написала два сценарії, 10 хвилин, серце вкладала… а вона — «ні»?

Я закриваю ноутбук з силою, беру плюшеву іграшку і бурчу:

— Гммм!!!

Я реально почала дратуватися. Ой, краще заспокоїтись… дихай, Соню, дихай.

ДЗЕНЬ!
Сповіщення?!
Я кидаю іграшку, різко хапаю все.

— Де ж він…?!

Тато заходить у кімнату.

Ліан Роуз

Подобається

#2257 в Сучасна проза
#8265 в Любовні романи
#1977 в Любовне фентезі

У тексті є: перше кохання, магічні сни, віртуальне кохання

Відредаговано: 11.04.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись