Розділ 16

Розділ 16. Не проігнорував

29 червня

Я прокидаюся.
На вулиці співають пташки, сонце заглядає крізь фіранку, але щось гризе зсередини.

Що було вчора?..
Евані…
Його настрій.
Мені було погано…

БОЖЕЕ! ЕВАНІ!

Я різко сіла на ліжку.

Я ЗАБУЛА ЙОМУ НАПИСАТИ!

Схопила телефон, екран блиснув. І ця тиша між нами — ніби пульс, який збився.

Почала писати.
Було бажання щось вигадати, придумати банальне “зарядка розрядилась” чи “заснула”. Але…

Якщо він був чесним зі мною — чому я маю брехати?
Тим паче, це не ігри.

Я наважилась і написала:

Відправлено:
– Вибач, що не писала… Мені, ну… погано було. Я телефон поставила на зарядку.
– Вибач, я тебе кинула, а ти в такому настрої був…

Я сиділа з телефоном у руках, і ніби на диханні зависла.
Він не відповідав одразу. Видно, вирішив трохи мене “помаринувати”.
І знаєш що?

Так! Я ненавиджу ігнор.
Особливо, коли все тільки починається…
Але поки що це ще не кінець. Хоч я вже й хочу, щоб він був.

Через деякий час прийшло:

Від evanii_:
– Та нічого, головне, що все ок.

«Головне, що все ок».

Ця фраза вдарила, але не боляче. Ні. Навпаки — тепло по спині, ніби хтось кинув м’яку ковдру на плечі.

Можна я знову повернусь у ці відчуття?..

Живіт знову заболіло — але вже не так, як учора.
Це були ті «приємні» болі, коли серце стискається від радості.

Він не проігнорував.
Він не написав купу “мілашних” повідомлень, як це робив Гліб у сьомому класі.
Але, знаєш, я навіть не проти.
Я б світилася від щастя, якби він написав щось миле. Але поки що — у нас просто ці 5–10 повідомлень вдень.

І це нормально.
У казках і серіалах усе ніби одразу: знайомство, хімія, “я тебе знаю все життя”.
Але я знаю —

Найкращі речі будуються не з фантазій, а з реальних дрібниць.