Розділ 11

Розділ 11 — «Я просто хочу тобі сказати…»

— Добре, я не вимагаю, — написала я, ковтаючи хвилювання. — Але ти не відповів на одне саме перше повідомлення…

Він довго не писав. А коли з’явився — я неочікувано запитала:

— Я тут так подумала, боже… що для тебе означають «)»?

Він завмер. Потім написав:

— Це просто пом’якшення тону.

— Це просто пом’якшення тону, — повторив він.

він.
тоді всередині щось перемкнулось.
Я вже не могла стримуватись.

— Я зрозуміла, блін… — почала я нервово. — Я так хочу тобі написати, але ти пообіцяй, що нікому не скажеш. Ок?

— Ок.

— Я таке чула… що ти подобаєшся моїй знайомій. Але одразу скажу — не напишу, хто це)
(Насправді з моїх знайомих він чимало кому подобається. Але ж мені, звісно, найбільше. Можливо, я натякаю?..)

Він прочитав.

Ойой.
Дзень.
Пише:

— Я знав.

І тут серце захололо. А якщо?.. Ні… Нуу… Ее, ага…

— Хаха, — пишу з натягнутою посмішкою, а потім дописую, бачачи, як він переглядає:

— Про що? (знав)

— Ну, це було трошки очевидно :) Але знай: навіть якщо тебе послали на «розвідку» — чи подобається мені твоя знайома (якщо я її, звісно, знаю) — то… мабуть, питай, ха-ха. Але все ок, ти ні в чому не винна.

Тут я потеплішала…
«Ти ні в чому не винна» — оууу.
Таке враження, ніби ми з ним акторська пара, і зараз глядачі вболівають, щоб ми були разом? І на екрані висвічується: «The End».

Але я повертаюсь у реальність.

— Ой, ну… по-чесному, трохи незручно писати. Пообіцяй тільки одне — що це буде між нами? Просто не хочу…

— Так-так, абсолютно. Не хвилюйся :)

Відповідаю:

— Боже, та ти вопще топчик. Дякую :)

Він вподобав.

Omg, що це було?!
Не знаю, але це точно якесь піклування про спокій :)