Розділ 2

                                                                                                                                                                                                                        Зима 2022- 2023 р.                                                                                                                                                                              Мурашки по шкірі.Здається, я повертаюся у минуле..Та ні, нічого страшного.Це не буде історія про « звалтув@ння» чи погані звички.Скоріше за все , це буде про булінг, або як я  його називаю « боулінг ».Вам не здається , що це схоже , але водночас різні речі? Дозвольте пояснити.

 «Булінг»- це цькування людини, майже завжди без причини, хіба через її зовнішність чи іншої характеристики.

  А « Боулінг » - це ,як я бачу , з точки зору - кулі.У цій грі образи , цькування та підколи можуть прилітати неочікувано.А кеглі - це ми.Ми намагаємося уникати ударів, усвідомлюючи, що не можемо цього уникнути.Сподіваюсь , я пояснила чітко.

Але зараз не про це...

 Мені 13.За вікном зима, наближаються новорічні свята.Всі ми віримо в дива.Але для мене це було зовсім не « дивом».Я була звичайною дівчинкою.За віком - вже підліток, але комплекси ще не встигли накрити мене, як більшість моїх ровесників.Я просто раділа життю і сприймала себе такою, якою була.У школі намагалася підтримувати контакт з усіма , але « the best» подруги чи друга в мене не було.Лише знайома.Вона була трохи старша за мене , і з якоїсь причини вирішила « пошиперити » мене зі своїм однокласником.

   Я терпіла . Намагалася бути однією з тих « кеглів», які не помічають, що в них кидать кулі. Намагалася не сприймати це близько до серця.

   Але зрештою ця історія мене ранила.Вона зробила з мене « дівчинку - терплячку». А потім і взагалі змусили недооцінювати себе.

   Той хлопець, з яким мене шиперили сказав це прямо.

    - Ти - шалава.Тебе ніхто не полюбить.

    А потім іще додав:

     - Ти глянь на себе в дзеркало! Злякаєшся.

    Я відчула холод, якого раніше не знала.Кров ніби застигла в жилах.Пульс скажено бився , серце калатало.Я сиділа над зошитом , ніби робила уроки, але всередині все стискалося.

  Добре , що була мама.Вона боролася за справедливість і не дозволила мені залишитися сам на сам із болем.

   Наступного дня вони обоє прийшли вибачатися .Я пробачила.

  Але я ніколи цього не забуду.

  Я не з мстивих людей.Але є речі , які просто не стираються з голови.

                                                                                                                            P.s : Далі буде цікавіше!:)