...А ти одна така!

    Вона гортала сторінки в соцмережах, а він підійшов, став позаду і     спостерігав. В основному, це були кадри з його фільмів і серіалів, його фото. 

   -   Що ж я маю тепер робити?,- подумала вголос.

  -  Ти стежиш за моїми сторінками? Ти мій фан?, - пожартував.

 -   Так, як бачиш,- відповіла і вимкнула телефон.

 -    Насправді, я знав. Ти ж підписана. І на сестру мою також, і на маму.

 -   Ти як про все це можеш знати серед такої кількості фан - сторінок  і  ще більшої кількості прихильниць?

-    Для цього у мене є помічники . Сам би  я не впорався. Коли їхав сюди, я вже знав, що зустрінуся саме з тобою.

-   Як?, - він продовжував її дивувати. І лякати.

 - Я познайомився з тобою на твоїй сторінці.  Зацікавила ти мене своїми      коментарями: одне і те ж сердечко з олівцем, два синьо жовтих сердечка і прапорець. Ти завжди бажала мені здоров’я і успіху. А ще - складені у молитві руки. Це було, якось, як для фанатки, стримано. Ти ніби весь час намагалася показати, а одного разу навіть написала, що мене люблять в Україні. Мені це не давало спокою. Ти від себе написала чи від усіх українок? , - він пожартував і  міцно пригорнув до себе. – Сестра розповіла, що надіслала тобі запит на дружбу, а ти його відхилила, не прийняла. Що було досить дивно.  Проте продовжувала стежити за її дописами і посилала  все ті ж сердечка. Сестра запропонувала тобі надати можливість поспілкуватися зі мною, але ти також відмовила . Чому? Мені стало цікаво. Ніколи  ще такого не було. Я інколи таке вислуховував… А ти була інакшою. Не зрозумілою. Мені стало цікаво. На щастя, ти прийняла запит на дружбу від моєї мами. Через її сторінку я  зайшов до тебе. Дізнався багато цікавого. Особливо твої уподобання мистецькі. А ще  - квіти. На той час мені потрібен був відпочинок.  Коли сказав, що спробую поїхати в Україну, ніхто не заперечував. Навіть навпаки, допомогли все організувати. Вибрали саме це місце не даремно, адже надіявся тут  тебе зустріти. Бачив твої світлини, знав, що ти тут відпочиваєш. Дочекався літа.

 -   Ага, і тепер я підозрюю, що сюди потрапила в цей самий час не випадково. Адже готель запросив мене у друзі і, нібито, як я виграла путівку на відпочинок саме  до них  і саме в цей час. Пане, змушена визнати, ваші служби попрацювали старанно!

  - І я також! Що мені за це ?, - і не чекаючи відповіді чи згоди, доторкнувся до найніжніших струн її тіла, вони відгукнулися срібними дзвіночками у її серці . Разом вони поринули у бурхливий водоспад щастя, не було думок, не було питань, було лише відчуття  бажання пливти за течією насолоди і не торкатися  берегів розчарування.

  -  Добре, я продовжу називати тебе Деном. Але поясни мені ,будь ласка, чому жодного разу ніде в інтерв’ю я не чула про знання української? Мені прикро думати, що ти соромився цієї мови!

  -  Ні, причина не в цьому. Тут сімейна історія. Вірніше, таємниця. Я розповім колись. Якщо коротко , то моя пра-пра бабуся українка. Але ж ти сама розумієш, що стосунки між країнами були не дуже. Тому це приховувалось, але бабуся заповіла, щоб кожна жінка сім’ї  берегла і передавала з покоління в покоління цю мову. Тому , коли мою старшу сестру мама навчала мови , я тихцем її вивчив також. Мама не заперечувала, а навіть раділа. Мій батько, здається, перший чоловік, який знає про цю традицію. Хоча підозрюю, що і дідусі знали, тільки мовчали. І коли я вирішив на деякий час полишити країну, батьки , а особливо сестра, підтримали мою ідею поїхати в Україну. Колись я покажу тобі могилу тієї жінки, яка сьогодні мені допомагає солодко спілкуватися  з тобою.

  -  Соцмережі шаленіють від того, що не знають де ти. Я читала багато всього там такого...

  -  Там мало правди. Більше вигадок.

  -  Не пояснюй. Ти тут. І це головне. Ти здоровий і це теж головне. Відпочинеш і знову до роботи. Твоя індустрія чекає на тебе. То твоє життя і ти там Майстер. Дене, давай домовимось. Ми з різних світів, зараз нам добре разом, але і на відстані також може бути добре. Ця казка незабаром скінчиться. Тобі потрібно їхати. Ми обоє це тверезо розуміємо і так повинно бути.

  -  Не гони мене, я не хочу залишати тебе тут.

   Вона зрозуміла, що слова не допоможуть, тому потрібно діяти буде інакше. Але не зараз. Єдине, про що знала з самого початку, буде дуже боляче, до крику, до нестями боляче.  Її життя уже котиться швиденько з пагорба, у нього  ще все попереду . У нього має бути сім’я , діти. І це не про неї. Вона так його любить, що зробить усе, щоб він був щасливий. Її ж щастя, бачити, що  він щасливий!

День пролітав за днем. Вона рахувала їх сама. Він не знав , що ще кілька днів і вони більше не побачаться. Душа рвалася на друзки, тому дозволяла собі все, щоб потім не шкодувати. Вони вже майже не з’являлися на території селища. Все більше разом подорожували, шалені  ночі проводили в інших готелях. Телефони мовчали. Вони були наче одні у цілому світі.

   Сьогодні  повернулися зі Львова. Зайшли разом до готелю, тримаючись за руки. Здається ,тут уже стало відомо про нього більше, ніж то було передбачено домовленістю з господарем цього закладу. Підбігли дівчатка , попросили сфотографуватися.  Щось боляче защеміло у її грудях, у горлі стисло, на очі накотилися  сльози. Вона відійшла у бік і заховалася за колону.