...А ти одна така!

    Вона гортала сторінки в соцмережах, а він підійшов, став позаду і  спостерігав. В основному, це були кадри з його фільмів і серіалів, його фото. 

   -   Що ж я маю тепер робити?,- подумала вголос.

  -  Ти стежиш за моїми сторінками? Ти мій фан?, - пожартував.

 -   Так, як бачиш,- відповіла і вимкнула телефон.

 -    Насправді, я знав. Ти ж підписана. І на сестру мою також, і на маму.

 -   Ти як про все це можеш знати серед такої кількості фан - сторінок  і  ще більшої кількості прихильниць?

-    Для цього у мене є помічники . Сам би  я не впорався. Коли їхав сюди, я вже знав, що зустрінуся саме з тобою.

-   Як?, - він продовжував її дивувати. І лякати.

 - Я познайомився з тобою на твоїй сторінці.  Зацікавила ти мене своїми      коментарями: одне і те ж сердечко з олівцем, два синьо- жовтих сердечка і прапорець. Ти завжди бажала мені здоров’я і успіху. А ще - складені у молитві руки. Це було якось, як для фанатки, стримано. Ти ніби весь час намагалася показати, а одного разу навіть написала, що мене люблять в Україні. Мені це не давало спокою. Ти від себе написала чи від усіх українок? , - він пожартував і  міцно пригорнув до себе. – Сестра розповіла, що надіслала тобі запит на дружбу, а ти його відхилила, не прийняла. Що було досить дивно.  Проте продовжувала стежити за її дописами і посилала  все ті ж сердечка. Сестра запропонувала тобі надати можливість поспілкуватися зі мною, але ти також відмовила . Чому? Мені стало цікаво. Ніколи  ще такого не було. Я інколи таке вислуховував… А ти була інакшою. Незрозумілою.  На щастя, ти прийняла запит на дружбу від моєї мами. Через її сторінку я  зайшов до тебе. Дізнався багато цікавого. Особливо твої уподобання мистецькі. А ще  - квіти. На той час мені потрібен був відпочинок.  Коли сказав, що спробую поїхати в Україну, ніхто не заперечував. Навіть навпаки, допомогли все організувати. Вибрали саме це місце недаремно, адже надіявся тут  тебе зустріти. Бачив твої світлини, знав, що ти тут відпочиваєш. Дочекався літа.

 -   Ага, і тепер я підозрюю, що сюди потрапила в цей самий час невипадково. Адже готель запросив мене у друзі і, нібито, як я виграла путівку на відпочинок саме  до них  і саме в цей час. Пане, змушена визнати, ваші служби попрацювали старанно!

  - І я також! Що мені за це ?, - і не чекаючи відповіді чи згоди, доторкнувся до найніжніших струн її тіла, вони відгукнулися срібними дзвіночками у її серці . Разом вони поринули у бурхливий водоспад щастя, не було думок, не було питань, було лише відчуття  бажання пливти за течією насолоди і не торкатися  берегів розчарування.

  -  Добре, я продовжу називати тебе Деном. Але поясни мені ,будь ласка, чому жодного разу ніде в інтерв’ю я не чула про знання української? Мені прикро думати, що ти соромився цієї мови!

  -  Ні, причина не в цьому. Тут сімейна історія. Вірніше, таємниця. Я розповім колись. Якщо коротко , то моя пра-пра бабуся українка. Але ж ти сама розумієш, що стосунки між країнами були недуже. Тому це приховувалось, але бабуся заповіла, щоб кожна жінка сім’ї  берегла і передавала з покоління в покоління цю мову. Тому , коли мою старшу сестру мама навчала мови , я тихцем її вивчив також. Мама не заперечувала, а навіть раділа. Мій батько, здається, перший чоловік, який знає про цю традицію. Хоча підозрюю, що і дідусі знали, тільки мовчали. І коли я вирішив на деякий час полишити країну, батьки , а особливо сестра, підтримали мою ідею поїхати в Україну. Колись я покажу тобі могилу тієї жінки, яка сьогодні мені допомагає солодко спілкуватися  з тобою.

  -  Соцмережі шаленіють від того, що не знають де ти. Я читала багато всього там такого...

  -  Там мало правди. Більше вигадок.

  -  Не пояснюй. Ти тут. І це головне. Ти здоровий і це теж головне. Відпочинеш і знову до роботи. Твоя індустрія чекає на тебе. То твоє життя і ти там Майстер. Дене, давай домовимось. Ми з різних світів, зараз нам добре разом, але і на відстані також може бути добре. Ця казка незабаром скінчиться. Тобі потрібно їхати. Ми обоє це тверезо розуміємо і так повинно бути.

  -  Не гони мене, я не хочу залишати тебе тут.

   Вона зрозуміла, що слова не допоможуть, тому потрібно діяти буде інакше. Але не зараз. Єдине, про що знала з самого початку, буде дуже боляче, до крику, до нестями боляче.  Її життя уже котиться швиденько з пагорба, у нього  ще все попереду . У нього має бути сім’я , діти. І це не про неї. Вона так його любить, що зробить усе, щоб він був щасливий. Її ж щастя, бачити, що  він щасливий!

День пролітав за днем. Вона рахувала їх сама. Він не знав , що ще кілька днів і вони більше непобачаться. Душа рвалася на друзки, тому дозволяла собі все, щоб потім не шкодувати. Вони вже майже не з’являлися на території селища. Все більше разом подорожували, шалені  ночі проводили в інших готелях. Телефони мовчали. Вони були наче одні у цілому світі.

   Сьогодні  повернулися зі Львова. Зайшли разом до готелю, тримаючись за руки. Здається ,тут уже стало відомо про нього більше, ніж то було передбачено домовленістю з господарем цього закладу. Підбігли дівчатка , попросили сфотографуватися.  Щось боляче защеміло у її грудях, у горлі стисло, на очі накотилися  сльози. Вона відійшла у бік і заховалася за колону.

   Він зробив декілька селфі з дівчатами , весело сміявся, але краєчком ока спостерігав за нею .  Побачив, як вона знітилася, зрозумів, як їй боляче , тому швидко залишив їх і попрямував за нею. Наздогнав, підхопив на руки і сказав: