Дозволь бути поруч...

  -  Дене, я дуже вдячна тобі за увагу, за цей «політ», за все, але не поспішаймо.

  -  Вибач, це сталось поза моїм контролем. Це не я, це знову стрес,- віджартувався він.

До них підійшов інструктор.

  -  Ну як політ?

  -  Трохи дехто перехвилювався.

  -  Таке трапляється і дуже часто. Що тремтять ноги?

  -  Так, - відповіла.

  -  Ваші друзі он теж не в найкращому стані. Ідіть попийте чогось та адаптуйтеся.

  -  Дякуємо,  - відповіли одночасно і погляди знову зустрілися. В його очах вона вловила якусь думку.

  -  Може не підемо туди. Давай поїдемо до нашої кав’ярні, - запропонував.

  -  А вона вже наша?

  -  Так, ми  ж там офіційно познайомилися, - жартував, - і тепер ми ходитимемо туди. Там смачна кава, а ще ти любиш той львівський сирник, що вони готують. Ходімо?

  -  Добре. Але цього разу львівський сирник на двох!

  -  Гаразд!

    У кав’ярні не було відвідувачів. Вони сиділи за своїм столиком у куточку і тихенько розмовляли. Через деякий час двері відчинилися і зайшов уже не молодий чоловік. Він сів навпроти, замовив каву, оглянув присутніх, тобто нас, і завмер, ніби замислився. А потім:

  -  Молоді люди, а можна я вас сфотографую?

  -  Навіщо? – спробувала вона протестувати, адже знала, що на світлинах виходить не дуже…

  - Мені сподобалась ваша пара. Я майстер. Не хвилюйтеся, все буде гарно. Крім того, молодий чоловіче, обличчя  ваше ніби знайоме.

І, якщо вона подумала, що її думки цей майстер прочитав, то Ден теж щось про себе подумав і спочатку ніби завагався, а потім все ж погодився.

 Незапланована «фотосесія» відбулася, на диво, якось невимушено і  не так страшно як спочатку собі уявляла Надя. Тепер тільки хвилював страх побачити ті світлини.

  -  Дякуємо Вам, майстре!!!, - простягнув руку Ден.

  -  Гарного вам відпочинку! Я фото вам залишу у цій кав’ярні, - пообіцяв Майстер. І запитав :

  -  А ви чому на свято не йдете?

Тільки тепер вона згадала, що сьогодні  День селищаі. Кожного року в цей день відбувається величезне свято з багаттям, кешею, концертом, танцями. Тому так пусто сьогодні у кав’ярні!

  -  Ти як? Хочеш піти? Маєш сили? , - запитав Ден.

День був насиченим, Надя  трохи була втомлена, але чомусь не хотілося йти ні в їдальню санаторію, ні в свою кімнату. І чого б це? Тому запитала:

  -  А ти?

  -  Ходімо,- в його голосі було переконливе благання.

  -  Добре, ходімо.

      Планували поїхати, подивитися і назад. А засиділися там до півночі. Було цікаво бачити  виступи творчих людей того краю. Амфітеатр збудований у мальовничому куточку селища, народу зібралося багато, було гамірно, але найщасливішими, здається, були діти. За ними цікаво було спостерігати. Час пролітав дуже швидко. Від з’їденого і випитого вже хотілося спати. Та і пора  уже була пізня.  Тому вона запропонувала :

  -  Підемо вже, бо пізно і стало прохолодно.

  -  Так, але ще один танець перед сном.

     Перед тим як на щось погоджуватися, потрібно спершу думати, це вже вона зрозуміла потім. Він узяв її за руку  і повів . Танцювало вже не багато пар. Серед них були і знайомі обличчя з санаторію. Це трохи насторожувало. Але не Дена. Він обіймав і пригортав  міцніше  до себе, гладив плечі і спину,   для  того, щоб її зігріти. Вона десь ніби літала на тій самій кулі, в грудях схвильовано стукотіло серце і солодко щось ворушилося. Вона була ніби п’яна, хоча вони випили лише по келиху вина. Ден ,здається, теж. Підсвідомо розуміла, що пора цей вечір завершити якомога розумніше, тому запропонувала їхати в готель. Він  відхилився і подивився здалеку їй у вічі, примружився і усміхнувся. Все зрозумів,вона все ще боїться стосунків.

  Вони приїхали до готелю майже мовчки. Вона пояснила це тим, шо стомилася, побажала доброї ночі і хотіла йти, але він узяв її за руку і побажав , щоб  уві сні продовжився їх вечір,їхній танець. Лише усміхнулася у відповідь.

   Він на щось  натякав чи хотів, щоб  вона думала про нього.?

   Але вона справді боялася. Не осуду. Тут її ніхто не знав. А ті , з ким  познайомилася тут, не мали ніякого значення. Вона боялася болю, розчарування, зневіри. Ден молодий, він швидко все забуде, а для неї це лебедина пісня. Насторожувало те, що, якби вона потрібна йому була на одну ніч, то  він давно б це вже запропонував. Натомість вона спостерігає як він уважно до неї ставиться. Він дуже вродливий,у чудовій фізичній формі, на нього задивляються у санаторії і поза його межами,натомість він обрав її, і не приховує цього ні від кого. Чому?

 І ,нарешті, підсвідомо вона розуміла, чому погодилась на таку авантюру. Ден як дві краплі води подібний до її улюбленого актора. Надя, коли перший раз побачила Дена, мало не назвала його іменем. Добре, що  в ту ж хвилю промайнула думка, що актор не знає української  мови, отже це не він,  це врятувало. Актор теж віку Дена, але він далеко і у ньому її приваблювала і його краса, і його талант. Тут є виправдання. А де знайти виправдання у стосунках із Деном? Те, що ти розумієш , що бачиш кінець своєї життєвої стежини і тобі хочеться ще відчути себе в обіймах , тобі хочеться яскравих вражень від пережитих почуттів, тобі хочеться казки, останнього яскравого спалаху? Це важко пояснити собі, а ще важче пояснити було б дочці,якби вона дізналася. Варіантів два. Або залишити все як є і пливти за течією, або ….Ні ,бачити з кимось іншим вона його не зможе, тому , Надійко, збирай речі.