Тепер, коли ми навчилися літати повітрям, як птахи,
плавати під водою, як риби, нам не вистачає тільки одного:
навчитися жити на землі, як люди
Джордж Бернард Шоу
— Максе, Варю!
Ангеліна перевела погляд на людей. Вони застигли біля ліжка дівчини та лише переглянулися.
— Чому так сильно спина болить? Раніше я ніколи не відчувала болю! А зараз... таке неприємне відчуття. Ох, і головний біль... і... відчуваю голод.
— Ого! — вимовила Варя та повернулась до Макса. — У тебе вдома є щось... поїсти?
— Можливо, піцу замовимо? — запропонував Максим.
Варя здивовано поглянула на Макса, потім перевела погляд на Ангеліну.
— Гаразд, замовляй піцу. А я тим часом огляну ян... ммм... Ангеліну.
— Я, якось дивно себе почуваю, — тихо промовила дівчина та пильно поглянула на Варю. — Дякую, що ти мене врятувала.
Варя всміхнулася та попрохала її лягти на живіт.
— Це не лише моя заслуга. Макс... він... врятував тебе та допоміг мені заспокоїтися.
Ангеліна повернула голову та поглянула у вічі Варі.
— Варю, я повинна зізнатись, що ваша зустріч не повинна була відбутися. І я не повинна була стати людиною, щоб врятувати своє янгольське буття...
Вона оглянула рану на спині Ангеліни та помітила, як по її щоках потекли сльози.
— Тобто.... ти стала людиною?
— Так! — крізь сльози відповіла. — На деякий час... доки рана не затягнеться, і не повернеться сила...
— Але як так може бути? Ти ж янгол!
— Варю, наш світ більший, ніж ти можеш собі уявити. Не лише янголи існують, але і демони, маяки, міфічні істоти, провидці, безсмертні воїни, які наділені силою від архангелів... Я довго була на землі поряд із вами. Змінювала свій образ на людський, тому моя янгольська благодать та сила стали слабшими. Через це я повинна повністю прийняти людський образ, щоб повернути могутність, залікувати рани й повернутися до свого буття.
— Все досить складно, — зітхнувши, сказала.
— Варю, — Ангеліна повернулась обличчям до дівчини, — дай мені обіцянку, що доки я тут, поряд із вами, ти обов’язково станеш щасливою, і будеш такою після мого зникнення! — взяла за її руку.
— Я... я і так щаслива, — похнюпившись, відповіла.
— Я твій янгол! Була, є і, надіюсь, що залишуся... Я бачила твою душу, відчувала смуток на серці...
— А зараз, що ти відчуваєш? — швидко запитала Варя.
— Відчуваю біль... Однак на даний час лише свій!
Ангеліна скривилася, коли Варя доторкнулася до рани.
— Боляче? — схвильовано запитала Варвара.
Ангеліна натягнула на обличчя усмішку.
— Могло бути й гірше!
У кімнату зайшов Макс.
— Дівчата, я замовив піцу. Нам всім потрібно підкріпитися.
Ангеліна та Варя переглянулися.
— Мені, мабуть, вже час додому! — сказала Варя. — Завтра на роботу.
Вона відійшла від ліжка. Ангеліна перевела погляд на Макса, в очікуванні, що він хоч якось відреагує на її слова. А Макс просто стояв біля дверей та мовчки пропустив Варю.
— Йди за нею, — тихо сказала Ангеліна. — Чому стоїш, ніби вкопаний?
Макс зрозумів її натяк й вже через секунду вискочив із кімнати.
— Чоловіки, — закотила очі Ангеліна й, поклавши голову на подушку, заплющила очі.
— Варю, почекай! — Макс вибіг із під’їзду та зупинив дівчину.
— Сьогодні був важкий день для всіх, — втомлено сказала. — Я краще піду... Мені потрібно все усвідомити.
— Вибач, що все так трапилось! — Макс взяв за плечі Варю. Вона підняла голову та всміхнулася.
— Ти знаєш, що ми не повинні були зустрітися?
— Знаю, — прошепотів Макс.
Макс та Варя ще кілька хвилин стояли біля під’їзду, але цього разу мовчки. Тишу порушила музика, яка лунала із машини. Вони відвели погляди одне від одного.
Варвара оглянулася.
— Ваша піца приїхала!
— Варю...
Макс не встиг договорити, адже вона миттєво відвернулась та відійшла від нього. Навіть кур’єр уже зайшов у під’їзд, а Макс так і продовжував стояти, вдихаючи свіже весняне повітря на повні груди. Озирнувся та поглянув на балкон своєї квартири. Потрібно повертатися, адже на нього чекали Ангеліна та піца.
Коли Макс повернувся з піцою в руках, Ангеліна вже була на кухні та стояла біля вікна.
— Відпустив її, — оглянувшись, тихо мовила.
— Так, — опустивши голову, так само тихо відповів.
Макс відкрив піцу, зробив чай та запросив Ангеліну до столу.