Розділ 4

Коли хтось знаходить свій шлях, йому не має бути страшно. Він повинен мати достатньо сміливості, щоб зробити невірні кроки. Розчарування, крахи, занепад духу — це знаряддя, які Господь використовує, щоб вказати шлях.

Пауло Коельо

Ангеліна побачила своє відбиття у вітрині магазину: великі крила, руде хвилясте волосся, янтарні очі, біла сукня, середній людський зріст. Покрутилась перед вітриною. Могутні янгольські крила бачила лише вона та подібні їй, тому не хвилювалася, як відреагують люди на її появу в центрі міста.

У голові промайнула думка: чи гарна вона? Відповіді на це маленьке питання вона не знала, адже не розуміла, в чому саме виражається зовнішня краса для людей. Помітила погляди чоловічої статі. Обернулась та уважно оглянула їх. Один із чоловіків підморгнув. Другий відкрито розглядав дівчину з голови до ніг. Вперше вона відчула такі дивні, відразливі почуття до людського роду. Тому, нахмурила своє гарне янгольське обличчя.

Серед натовпу, що поспішав у своїх справах, Ангеліна помітила його.

— Ти маєш доволі привабливий вигляд! — на відстані почула голос Натана.

— Я не розумію, чому ти так сказав?

Занепалий засміявся.

— Що саме сказав? — повільно наближався.

— Що я маю привабливий вигляд!

Кілька хвилин Натан думав, підбирав слова, як правильно пояснити янголу-охоронцю, що вона гарна, та сказати так, щоб не накинулася з кулаками. Ангеліна уважно слідкувала за ним, чекаючи відповіді.

— Я знаю, що всі янголи вродливі. Але ти особлива, — наблизившись та дивлячись в очі дівчини, мовив Натан. — Ти сильна, але вразлива щодо своїх людей, — обережно взяв пасмо рудого волосся і почав накручувати собі на вказівний палець.

— Натане, забери від мене руки, доки я тобі пір’я не обскубла. Ти такий... огидний, — скривилася.

— О, невже це людські емоції? — хмикнув Натан. — Я довго живу на землі, тому відразу можу відчути їх. І саме зараз я відчуваю такі емоції... у тобі.

Ангеліна ніяк не відреагувала на зухвалість занепалого, хоча дуже сильно хотіла вдарити йому по пиці.

— Натане, скільки віків ти блукаєш по землі? — від її холодного тону розмови, занепалий відступив.

Примружив очі та спокійно відповів:

— Я не буду просити помилування.

Ангеліна фиркнула.

— Натане, тебе ніхто і не помилує. Ти прислужник зла, і нам взагалі не варто перетинатися.

— Ти думаєш, я зможу покинути тебе? — зухвало мовив Натан. — Ти помиляєшся, Ангеліно!

Рух у місті завмер. Люди стали нерухомими. Ангеліна розправила крила та вдарила ними занепалого. Натан відлетів на кілька метрів.

— Я знаю, що тобі потрібні душі. Проте не смій наближатися до Макса та Варі! — суворо пролунав голос Ангеліни.

Розгніваний занепалий миттєво налетів на неї й, схопивши за лікті, підняв у небо. Тим часом люди у місті продовжили свій рух, кожний у запланованому напрямку. Для них життя не зупинилося, секунди не стали годинами...

На небосхилі пролунав грім. Від ударів янгольських крил здригнулася земля.

— Ти ніколи не отримаєш невинні душі! — закричала янгол-охоронець. — Я віддам свою благодать, але захищатиму їх до останнього подиху.

Натан завдав сильного удару й, схопивши Ангеліну за одне крило, з усієї сили скинув на землю.

— Мені потрібні душі твоїх підопічних, тому що я бажаю бачити твоє... падіння! Бачити, як Творець втрачає ще одного янгола! — пролунали слова Натана. — Це лише помста, Ангеліно. Земля стала для мене кліткою, а я хочу волі. Я довго чекав.

Натан зник у темному вихорі…

Ангеліна лягла на землю, розплющила очі та поглянула на небо. Вона лежала посеред парку, з острахом думаючи про слова темного янгола. Дощ омив її обличчя, тіло та крила. Пролунала ще одна гроза, Творець гнівався.

Ангеліна пролетіла над цегляною спорудою з прикрасами міфологічних та мисливських сюжетів. Будинок був оздоблений скульптурами, які зображували битву орла і левиці. У стінах будівлі вмуровані бетонні голови слонів, носорогів, антилоп та крокодила. На колонах причаїлися ящірки. За водостоки правлять голови слонів. На даху гігантські жаби, морські чудовиська та нереїди. Замість волосся на голові вони несуть ланцюги, фантастичне листя та квіти. На розі будівлі велетенський пітон.

— Невже сам янгол спустився з небес? — почула тихий шепіт.

— Це не перший янгол, якого ми бачили! — почувся ще один голос.

Ангеліна застигла у повітрі. Тварини, які височіли на будинку, ожили та привітали янгола. Вона привіталася у відповідь та підлетіла ближче до химер.

— Ви сказали, що я не перший янгол, якого ви бачили.

— Так, так! Ти не перша крилата істота, — мовила морська німфа нереїда. — Ми бачили ще одного!

Скульптури закивали.

— Ми затаїлися, адже не хотіли розмовляти з ним, — пошепки вимовила ящірка.