Пролог

Шерех крил сколихнув нічну тишу.

Змахнувши могутніми крилами, вона пролетіла над Дніпром й бризки води омили її обличчя. Пролетівши над мостом, миттєво піднялась та розсікла променями світла густий туман, який хаотично та зухвало накривав спляче місто. Пролетіла над київськими горами, які залежно від сезону були білосніжними, смарагдово-зеленими або пурпурово-жовтими, та створювали обличчя міста, надаючи йому неповторного вигляду. Адже мальовничі височини не лише красиві самі по собі вдень чи вночі, але й відкривають чудові панорами столиці.

Дівчина застигла у повітрі над монументальною скульптурою, розташованою на високому правому березі Дніпра. Металева жінка з оголеним мечем і щитом на дніпровських кручах, поруч із найдревнішим монастирем — Києво-Печерською лаврою.

— Ангеліно, чому ти вибрала саме це місто? — пролунав голос архангела Гавриїла.

— Це місто сповнене життям, в якому здійснюються мрії та руйнуються людські долі! Саме в цьому місті живуть двоє моїх підопічних, які потребують допомоги! — підвівши очі до нічного неба, телепатично відповіла янгол.

— Ангеліно, будь обачливою! Якщо ти довго будеш перебувати у людській подобі, твоя сила та благодать можуть ослабнути…

— Розумію це. Однак я потрібна їм, а вони — мені!                                

Змахнувши крилами, дівчина закрутилася у вихорі. Люди, не розуміючи цього, чекали на неї. І вона була вже поряд…

Ангеліна пройшла через портал та опинилася у ресторані, в якому працювала її підопічна. Янгол кілька хвилин спостерігала за білявкою з васильковими очима. Вона жваво і з усмішкою поводилася з людьми, але тільки Ангеліна бачила її світлу ауру, добре серце та втому, яка не лише на фізичному рівні, а й на психологічному знищувала Варю.

— Мені дуже шкода, що ти так тяжко працюєш, що на душі біль та втома. Але я поряд.

Доторкнулася до плеча людини. Дівчина неочікувано підстрибнула на місці та повернулась в її сторону. Вона не могла бачити свого янгола-охоронця. Однак відчула те тепло, яке пройшлося по її тілу. Відчула спокій та силу. Варя всміхнулася. А янгол, задоволена своєю маленькою роботою, змахнула крилами і, пройшовши крізь стіну, відлетіла від ресторану.

Приземлилася навпроти одного з нічних клубів столиці. Перед очима промчала машина «Ніссан-жук». Різко загальмувавши, автівка ледве увійшла в крутий поворот.

— Ти знаєш, що далі буде! — пролунав голос із темряви.

— Знаю! — спокійно відповіла.

— Люди... такі нікчемні створіння. Вони самі вибирають злобу та біль. Біль та ненависть, розчарування. Люди — слабкі істоти.

Ангеліна почула смішок у голосі та побачила у темряві володаря цього голосу, а саме: карі очі, в яких заіскрилося світло, але його було настільки мало, що Ангеліна напружилася. Він точно не міг бути одним із її братів.

Насторожилася, коли повний місяць освітив статуру чоловіка. Він був у чорному костюмі, з чорним хвилястим і злегка розкуйовдженим волоссям, та оливковою шкірою. Він досить швидко перейшов дорогу, і вже через кілька метрів стояв навпроти Ангеліни. Його аура поєднувала в собі чорні та сріблясті відтінки.

«Точно не демон. Можливо… гм… занепалий янгол!» — подумала та завчасно закрила свої думки від незнайомця.

Чоловік зробив ще один крок та посміхнувся. Ангеліна побачила на щоках ямочки.

— Ніколи не думав, що побачу янгола...

— Ніколи не думала, що інша істота може побачити янгола без...

— Дозволу? — перебив чоловік та лукаво посміхнувся. — А я вперше побачив таку неймовірну красу. Просто дух перехопило.

Він наблизився та поглянув прямісінько у вічі. Ангеліна помітила спалахи полум’я в його очах та відступила на крок. Від світла до полум’я…

— Ти спровокував його! — сердито мовила.

— Ні! Він сам у всьому винний. Я лише його підштовхнув трішки! — засміявшись, відповів.

Чоловік так самовпевнено говорив, що його слова ніби відлунням відбивалися у голові янгола.

— До речі, мене звати Натан! — всміхнувся, ховаваючи руку в кишені.

— Ангеліна, — всміхнулася у відповідь. — Ти хочеш доторкнутися до моєї руки, але не смієш. Хочеш стояти поряд зі мною, але чомусь боїшся наблизитися, — чоловік відступив від дівчини та засміявся. — З усіх людей на планеті ти вибрав мого підзахисного, саме в ту хвилину, коли я йому потрібна найбільше.

Натан знову засміявся, повернувшись обличчям до Ангеліни.

— Я відчуваю те зло, що ти випромінюєш. Чорну ауру, якою ти наділяєш інших людей. Це твоя робота, твій гнів, твоя злобна сторона. Я бачила світло у твоїх очах, сріблясту ауру в поєднанні з чорною, — продовжила янгол. — Чому ж наважився показатися мені, занепалий?

— Відчув, як ти спустилась з неба й, коли побачив тебе у темряві, як ти кружляла над містом, вирішив, що варто познайомитися. До речі, твого підзахисного я дійсно вибрав випадково. Це просто fatum.

— Ти не відповів на моє питання!

— Хочу, щоб ти, янголе, побачила на власні очі, якими бувають люди, — Натан нахилився до Ангеліни, шепочучи на вухо: — Вони не заслуговують на захист. А ви, янголи-охоронці… Так-так, я знаю хто ти! Помітив твою захисну руну на передпліччі. Ви стаєте слабкими та нікчемними істотами.