Пролог

«Нотатка Хелейни Даністер. Прощальна. Бо я влипла по самі вуха!

Уявіть, що серед усіх можливих знатних чоловіків ви зустріли найнебезпечнішого, найпрекраснішого і найталановитішого у світі мага. І зробили його своїм ворогом! А іронія в тому, що навмисно :/

Я звинуватила його в залицяннях до мене, і це хвилею хаосу вдарило по репутації всієї академії! Як діяти в такому випадку? Правильно, тікати з королівства. Хоча сестра мене за такі думки неодмінно стукне по голові чарівною паличкою.

Як можна було до такого скотитися? Чотири роки навчання в Королівській Академії магії Утос — хамелеону під хвіст, а мрію про місце при дворі короля можна накривати дерев'яним коритцем. Я не хотіла собі ганьби! Але ж примудрилася розлютити ректора кордонної магії! І виключення з академії — це наймилостивіший вирок для мене у цій ситуації... Але я знаю, що за цю витівку він, Адам, вб'є мене (ніжно), власноруч...»

Зелені очі протяжно кліпнули, вчитуючись у запис, а потім усе тіло здригнулося, коли до кімнати хтось поспіхом увірвався.

— Хелейно! — пролунав голос з-за спини. — Він іде! З хвилини на хвилину буде під дверима! — боягузливо тупцяла ногами дівчина в окулярах і смикала за плече горе-адептку.

— Сестро, я у вікно! — схопилася Хелейна й жбурнула щоденник у далекий кут кімнати.

— Стій, геть здуріла, чи що? — сестра впіймала її за комірець сорочки й зупинила.

Хелейна загальмувала. Руді коси грайливо впали на груди і зчепилися із зеленим светром, спалахнувши електричним розрядом. Хоча така ж сама напружена хвиля пронеслася через усе тіло дівчини: очі її стали вдвічі більшими, а на обличчі відбився жах.

— Тоді сховай мене! — попросила вона. Її ноги в білих гольфах тремтіли, а коліна стикалися, мов дві вежі під час землетрусу.

— У шафу! — штовхнула її сестра.

Руда бестія залетіла у шафу й зачинила дверцята, залишивши собі лише маленьку шпаринку для підглядання.

В голові — хаос із думок, страхів і зруйнованих мрій про хороше майбутнє. Ну а чого ще чекати, коли ректор у гніві?

«Зірка мені на чоло! Це справді він іде! Кроки — точно його, і повітря пахне його парфумом... м-м, гострий апельсинчик! Обожнюю! Це точно Адам у двері вривається! Кашлянув з порогу, шукає мене», — думала вона, тремтячи, як маленьке лисеня в норі перед бурею.

— Каріно, де вона? — кімнатою розлився глибокий, мелодійний голос, сповнений абсолютної влади.

Висока постать відкинула тінь на шафу.

Хелейна завмерла. Кажуть, шафи працюють як магічні портали — могла б і ця спрацювати!

Сестричка горе-адептки вклонилася.

— Ректоре, вітаю! Не знаю, не бачила я… — тараторила вона, махаючи буйними русяво-рудими кучерями. Мало окуляри не загубила від цієї вдаваної покори.

Чоловік провів рукою в чорній шкіряній рукавиці перед її обличчям.

— Ти тут не поклони бий, а слухай мене уважно. До академії прибув ваш батько. Тож не тільки я її шукаю, втямила? — грубо спитав він, дивлячись на неї з висоти свого зросту.

Каріна витріщилася на нього своїми різноколірними очима. Каре око боялося, зелене ж ректором зачарувалося. Вона невинно змахнула віями.

— Ага, ректоре Хардене, так-так!

— Коли моя маленька кицька Хелей-няу перестане ховатися, скажи їй, що ми з герцогом Даністером чекаємо на неї. І що… від цієї розмови залежатиме її майбутнє та дівоча честь. Зрозуміло?

На мужньому, але, безперечно, вродливому обличчі ректора з'явилася хитра, хижа усмішка.

Каріна закивала головою, мов іграшка-хитайка.

— Так, пане, все зрозуміло, як Божий день!

Чоловік низько хмикнув, задоволений.

Хелейна у шафі на мить заплющила очі й притиснула долоні до грудей. Помолилася всім богам за свій добробут. Серце билося, як поранений метелик, сюди-туди пурхало між ребер.

— Добре, — все ж погодився ректор, поправляючи платинове волосся, від коріння на маківці до хаотичної ґульки, зав'язаної на потилиці.

Каріна виструнчилася, стоячи перед ним. Це точно ще не все!

«Грається, гад! А чарівний же який, ва-а!» — думка стрілою амурчика пронеслася свідомістю Хелейни, і вона накрила палаючі щічки долонями.

Ректор театрально зітхнув, намагаючись вдати чи то втому, чи то щось інше, менш підходяще для ролі вчителя… спокусливе. Він дістав із кишені пальта паперовий пакунок.

— А це передаси моїй зозульці в руки. Скажеш, що від мене, і відкрити можна тільки нашим спільним кодовим магічним словом, — додав він грайливим голосом і поклав подарунок у тремтячі долоні Каріни.

— Так, пане! — вона знову захиталася, нервово перебираючи пальцями пакунок.

Ректор кинув хитрий погляд нефритових очей на шафу і посміхнувся самим куточком губ.

Душа Хелейни вилетіла з тіла в інший вимір, подалі від проблем її розбишацького тіла.

«Адаме, любчику, не дивись сюди, не дивись!» — молилася подумки Хелейна, плекаючи надію. А пил із шафи в ніс так і лізе. Ще трохи, і буде «пчих!».

Ректор загадково хмикнув і демонстративно перед самісінькою шафою поправив зелену краватку та жилет на вузькій талії. А потім підійшов до шафи й провів долонею по її декоративній хвилястій верхівці.

Хелейна сховалася глибше між сукнями і злилася з фанерою позаду. Сколопендра їй у шкарпетку, він точно грається з нею!

Адам зі скептицизмом глянув на свою рукавицю в пилюці й буркнув:

— Каріно, вам варто частіше прибирати у своїй кімнаті. Тримайте гуртожиток у чистоті. Ви майбутні господині, ганьба мати такий бруд! Мабуть, ще й у шафі безлад! — він уже взявся за ручки дверцят, але потім несхвально похитав головою. — Хоча, ну його, з ревізією! Боюся відкривати, щоб на мене хаосом не вивалилася гора одягу!

Хелейна знову впіймала його запах. О, святий Себастьян! Як же смачно пахне цей чоловік!

Ректор відступив, розвернувся, наче йому все стало нецікаво, і пішов до виходу владною ходою. Зник у дверях, немов тінь.