Глава 20

Карпати — це місце, де гори сплітаються разом з небом.

Карпати — це свіже гірське повітря, синява озер та буйність лісів, яке захоплює кожної секунди.

Я дуже люблю Карпати, адже вже не один раз приїжджала сюди, як з батьками, так і з друзями. Перший раз ми поїхали сюди разом з батьками, коли ще була маленькою. Мені приблизно було вісім років. Ця поїздка припала якраз на різдвяні свята. Ніколи не могла подумати, що мене так захоплять традиції західної України, я немов зачарована спостерігала за кожним дійством. Наступна поїздка була разом із класом, а саме до Буковелю підкорювати лижі та сноуборди. Оля була в захваті від навчань в інструктора, і вже через пару днів ми освоїли всі початкові навички. Наступного разу я поїхала разом з друзями вже в дорослому віці. Цього разу ми вже підкорювали більш серйозні вершини, ніж гірки для спуску на санчатах. Наш курс був спрямований на підкорення Говерли, через вершини гори Пожижевської та Брескул. Ми з Олею фотографували та знімали на відео кожен крок, адже краєвиди були неймовірні, хмари оповили нас з усіх сторін, луки манили своєю красою. Було важко, адже ми робили це сходження вперше, але ми молодці, дійшли до кінця.

На цю поїздку, я також покладала великі надії, по-перше, розкласти всі свої думки по полицях, по-друге, відпочити морально та фізично, по-третє, насолодитися тишею, спокоєм та заміським життям.

Я так і не відповіла нічого Марку на повідомлення, адже твердо вирішила ігнорувати його всі ці дні. А зараз мене чекає розмова з мамою, сподіваюся вона ні про що не знає. Після декількох гудків мама взяла слухавку.

- Привіт, сонечко. – весело промовила мама. – Як ваші справи?

По цих словах одразу зрозуміла, що Марк не зв’язувався з мамою і вона ні про що не знає.

- Чудово. Краще розкажи, як ви? – я одразу перевела тему.

- Все, як завжди, доню. Сумуємо за тобою, тепер ми бачимося ще рідше. – голос мами здригнув, але вона миттю оптимістично продовжила. – Як пройшло день народження тітки Анни?

- Можу сказати, що з подарунком ми вгадали. Він їй дуже сподобався. – промовила, сідаючи на диван.

Ми говорили з мамою ще довго, я розповідала про зустріч, мама про справи в компанії, запитувала про Марка, але у мене не було бажання про це говорити. Мама ніби відчувала, що щось не так, адже декілька разів перепитувала, а у відповідь лише чула, що все в порядку.

Нашу розмову перервала Оля, яка покликала мене на обід. Я так і не сказала, що поїхала з друзями до Карпат, можливо скажу завтра. У мене з’явилося неприємне відчуття всередині, душа боліла від того, що я приховую від мами стільки всього. Ніколи не думала, що дійду до такого, але також не думала, що доведеться одружитися заради бізнесу. Іронічно, правда?

Коли спустилася на кухню, Оля з Максом вже сиділи за столом та чекали мене, про щось розмовляючи.

- Щось ти довго. – промовив Макс, потираючи долоні та приступаючи до їжі. – Я вже не можу чекати.

- З мамою розмовляла. – спокійно промовила, сідаючи за стіл. – Які у нас плани?

- Сьогодні можна влаштувати пікнік. – запропонувала Оля. – А завтра поїдьмо ближче до гір?

- Може тоді махнемо в Буковель? – промовив Макс.

- Було б круто. – посміхнулася та продовжила: - Тоді все вирішено?

- Так. Не думала, що ми так швидко зійдемося на чомусь одному. – засміявшись, промовила Оля.

Ми дружно підтримали подругу, адже, дійсно, це було так. Майже завжди ми сперечалися про те, куди поїдемо на відпочинок, чи підемо у якийсь новий заклад, а тут одностайно всі були за.

Наші посиденьки затягнулися на довго, ми обговорювали, що будемо робити на пікнік. Зупинилися на запечених крильцях, картоплі та овочах, і, який стіл без смачного салату. Залишилося лише з’їздити в магазин. З цим виникли деякі проблеми, ну куди ж без них. Всі хотіли завалитися в ліжко та спати.

- Я не зрозуміла! Ми, що приїхали сюди спати? – розлючено промовила.

- Соня.. будь людиною. – благальним голосом озвався Макс. – Ви вночі спали, а я кермував. Можна хоч зараз поспати?

- Приїдемо – поспиш. – промовила натягнувши наймилішу посмішку.

- Ти знаєш, що ти тиран?! – Макс тяжко піднявся з ліжка і направився до виходу.

Я з Олею лише перекинулися поглядами та одночасно захихотіли. Макс одразу завів автівку та чекав поки ми з подругою вийдемо з будинку. До магазину, як виявилося було не далеко. Всю дорогу Оля з Максом підспівували музиці, а я лише дивилася у вікно, мене охопив смуток. Весь час намагалася триматися, бути на позитиві, насолоджувати моментом, але думки про Марка все ніяк не полишали мене. Напевно я дуже прив’язалася до хлопця або навіть закохалася, як би важко не було це усвідомлювати. Я чекала від нього дзвінків і повідомлень, навіть якщо і не відповім на них, сам факт того, що він про мене думає дає мені надію, що я йому не байдужа. Знаю, що це виглядає безглуздо та по-дитячому, але… Від ранку він мені більше не писав і не телефонував. Цікаво, де він, і що робить, чи шукає мене.

З цими думками навіть не помітила, як ми припаркувалися біля супермаркету.

- Про що замислилася? – запитав Макс, відкриваючи дверцята машини.