Глава 17

- Хіба я остання людина у твоєму житті?

Марк продовжував незрозуміло дивитися на дівчину, по його погляду не можна було прочитати ні однієї емоції, пустота. Навіть на долю секунди здалося, що хлопцю байдуже на неї й на те, що вона від нього хоче. Але мені не байдуже. Чорт.. Не байдуже. Що ця дияволиця знає?!

Хвилина роздумів, яка тривала, немов вічність для мене.

- У тому й проблема, що останнім часом тебе у моєму житті забагато, Міла. – зважуючи кожне слово, відповів хлопець.

- Марк, Міла, ходімо вийдемо. – у їхню розмову втрутився Артем.

Дівчина зжала руки в кулак і поглянула на хлопців, ніби вони її зрадили. Ще трішки й мені здається вона пустила б сльозу, але ця дівчина не така, вона не покаже перед іншими свою слабкість, особливо перед нами.

Хлопці вийшли з-за столу та направилися в бік виходу з кафе. Одразу за ними пішла й Міла. Ми з Ольою незрозуміло переглянулись одна на одну. Мій погляд впав на те, що відбувалося там. Міла емоційно щось розповідала постійно помахуючи руками. Хлопці ж спокійно стояли та слухали, інколи перебиваючи її. По Марку було видно, що ця розмова йому не подобається, і він хоче, аби вона скоріше закінчилася. Раптом наші погляди перетнулися, від чого мені стало якось не зручно, адже це особисті питання, які не стосуються мене, а я підглядаю, але хлопець просто посміхнувся мені.

З кожним днем його у моєму житті все більшає, і більшає, й здається, що, коли прийде час, мені буде важко прощатися з Марком.

- Що взагалі відбувається? - раптом запитав Макс.

- Сподіваюсь вона нічого не знає. - тихо промовила я.

 - Як же вона мене бісить, зміюка - промовила Оля. - Але Марк молодець, Софія. Тобі з ним пощастило.

 - Про що ти говориш?! - миттю випалив Макс. - Він їй ніхто. Це просто бізнес, нічого більше.

 - Ніби ти в цьому розумієшся.

 - Перестаньте, будь ласка.

Я не могла більше цього слухати. Всі мої думки та увага були прикуті до вікна, до розмови тих людей. Мені потрібно знати все, до найменших дрібниць. Мої руки спітніли, а нога, яка була перекинута на іншу ногу, неконтрольовано двигалася від нервів. Чому вони так довго? Скільки можна там базікати, коли я тут скоро помру від невідомості.

Вищі сили, немов почули мене. У цю хвилину до закладу увійшли хлопці, без Міли. Я помітила, що вона направилася до свого авто, який був припаркований біля кафе. Дівчина одразу вийняла телефон із сумочки та почала телефонувати комусь.

 - Ми вже підемо. Вибачте за цю виставу. - раптом заговорив Артем, коли підійшов до столика.

 - Все в порядку. - відповіла моя подруга.

- До зустрічі. - з посмішкою промовив Марк.

Я поглянула на хлопця, який забирав свої речі із диванчика. По його поведінці можна було сказати, що все пройшло вдало, але куди вони тоді так швидко йдуть?

 - Марк, можна тебе на хвилинку? - схопившись зі свого місця, крикнула у слід.

- Софія, давай пізніше, будь ласка. Добре? - він обернувся та поглянув на мене перед тим як піти.

Я лише махнула головою та присіла назад на своє місце. У кафе ми були ще не довго. Розмовляли про плани на вечір та навчання. Коли ми виходили із закладу, на мій телефон прийшло повідомлення від Марка.

«Нам потрібно купити продукти додому. Пропоную поїхати разом і придбати все необхідне, коли ти звільнишся.»

«Звичайно. Я буду через годину»

«Чекатиму на стоянці»

- Хто це тобі там пише, що ти посміхаєшся? – схопивши мене під руку, запитала подруга, мило посміхнувшись.

- Можна я не буду відповідати на це запитання? – втомлено промовила, поглянувши на Олю.

- Хіба що тільки сьогодні, мила. – грайливо відповіла.

- Про що це ви там муркочете?

- Макс, жіночі розмови не повинні тебе хвилювати. – підморгуючи промовила Оля.

- Тоді пропоную сходити сьогодні в клуб.

- Я пас. Маю деякі справи. – промовила я, підходячи до своєї автівки.

- І я.

- Дівчата, ви серйозно? Куди поділися мої крихітки, а? – сумно протягнув хлопець.

- Тобі просто пора знайти дівчину.

На останок я попрощалася з друзями та вмостилася у свою кралю. Налаштувала навігатор, увімкнула свій улюблений плей-лист, завела двигун та рушила. Їхала до квартири в якомусь приємному передчутті. Ця закупка якраз прекрасна нагода поговорити з Марком, вивідати про що вони говорили з Мілою. До речі, завтра день народження тітки Анни, потрібно зателефонувати до знайомого стосовно програвача. Саме цим  і зайнялася поки їхала. Виявилося, що Сашко досі займається антикваріатом, і він з радістю мені допоможе. Ми домовилися завтра зустрітися і обговорити всі деталі. Думаю тітка Анна буде в захваті від такого подарунку.

Як тільки заїхала на автостоянку, почала шукати поглядом хлопця, але його ще було. Поглянула на годинник і виявилося, що я приїхала раніше. Тепер зрозуміло чому Марка не було. Чекати тут було б безглуздо, адже на вулиці холодно, до того ж можу піднятися у квартиру, що я й зробила. Там було пусто.. Пройшовши у вітальню, одразу відчула самотність і пустоту. Хочеться, щоб хтось тебе зустрів з обіймами, пригорнув та запитав як у мене справи.