Глава 14

Знову стук у двері. Поняття не маю хто це. Артему нема сенсу розмовляти зі мною, він буде зараз з Олею. Можливо це Марк, але судячи з його перепалки з Максом, він не матиме ні часу, ні бажання та взагалі сенс йому йти сюди. Хоча мені трохи дивна його поведінка, реакція на присутність Макса у нашій компанії. Навіть тільки що, він так різко з ним спілкувався. Дивно це все. 

З цих роздумів мене вивів черговий стук. 

 - Так? - поглянувши на двері запитала.

 - Можна? - почула у відповідь. 

 - Заходь. 

До кімнати увійшов Макс. Він став на порозі, не зачиняючи двері. По його обличчю можна було прочитати, що він стурбований. Не встиг увійти до кімнати, як одразу обвів мене поглядом з ніг до голови. 

 - Чому стоїш? Проходь. - сказала йому, падаючи спиною на велике ліжко. Воно таке м’яке і приємне, як у дитинстві. Я лягла, ніби зірочкою, та відкрила очі, поглядаючи на стелю. 

Макс підійшов до ліжка та сів скраю, не наважуючись вимовити жодного слова. Напевно у нього в голові така каша, як і у мене. Але все ж таки головні герої у цій злощасній історії ми з Марком, і в наших головах ще більший безлад. Я думаю друг зараз почне вичитувати мене, як я тоді у його квартирі. Знаю, я не гірша за нього, хотіла приховати від нього всю цю історію до відповідного моменту, але сподіваюся Макс все правильно зрозумів і мені зараз не потрібно буде підбирати слова. 

 - Вибач, що був таким різким. - тихо промовив хлопець, важко вдихаючи повітря на повні легені.

- Тобі напевно і так нелегко, а я тут почав наїжджати на тебе.

Я підвелася та зручно вмостилася біля нього. Навіть не знаю, що відповісти на це. 

 - Дякую. - так само тихо промовила.

Мені так сильно захотілося обійняти його. Вкласти у цей жест всю вдячність, всю ніжність. Я обвила його за талію та поклала голову на його міцні груди. Я відчула, що він спочатку вагався, чи обійти мене у відповідь, чи стриматися, але все-таки у кінцевому результаті він міцно притис мене до себе, прикладаючи свою голову до моєї. Ми так просиділи хвилин три, поки я не поставити питання, яке хвилювало мене. Все ж таки не гарно було піти, залишивши їх на кухні.

 - Що було, коли я пішла? - повільно відсторонилася від хлопця, сідаючи на попереднє місце. 

 - Оля втрутилася і заспокоїла нас. - він поглянув на мене таким поглядом, ніби згадуючи всі події. - Потім Марк пішов у вбиральню, а я до тебе. Оля хвилюється. 

 - Вибач, що все так вийшло. - я поглянула кудись вниз, аби тільки не на нього.

 - До речі, чому ж я сюди приїхав. - якось жваво заговорив, перевівши тему. - Привіз для тебе ліки. Нема часу хворіти, завтра я повертаюся до університету. - друг посміхнувся і продовжив: - Почекай хвилинку, я залишив їх у вітальні, зараз принесу. 

Макс швидко підвівся з ліжка і попрямував до виходу, але раптом зупинився, застив на місці. 

 - Що ти тут робиш? - почула я і миттю підійшла до хлопця. 

Все, що я побачила, це Марка, який прямував до Артема. Він щось сказав своєму другу, і хлопці одразу почали збиратися. 

Марк стояв біля кімнати. Що він тут робив? Вбиральня знаходиться одразу біля кухні, а гостьова кімната, аж через спальню Олі та кабінет. Хлопець хотів поговорити чи що? Що він чув, що він бачив? Хоча, чому це має мене хвилювати? Хто я йому така? Хто він мені? Правильно! Ніхто! Чому маю перейматися через це? Він ще й одразу пішов.. Чорт! Досить! 

Я струснула головою, ніби звільняючись від цих думок. В цю хвилину почула, як хлопці попрощалася з Олею і пішли. Коли почула звук закривання дверей квартири, одразу нахлинули, якісь дивні відчуття.

Я так і стояла біля своєї кімнати, ніби у ступорі. З цього трансу мене вивів голос друзів, які опинилися біля мене. 

 - Агов? Марс викликає Землю! - подруга посміхаючись почала махати руками переді мною, щоб привести до тями.

 - Сигнал прийнято. - перевела на неї погляд, посміхнувшись так, ніби нічого не сталося.

Весь залишок дня ми провали разом: я, Оля та Макс, як у старі добрі часи. Переглядали фільми, розмовляли, жартували, їли піцу з колою та поїли мене ліками.

Мій стан не змінився, досі трималася температура також з’явився нежить, добре, що горло не болить. Для мене біль у горлі нестерпний. Раніше часто хворіла на ангіну, поки мені не зробили операцію з видалення мигдалин. Це було одне з найкращих рішень, якщо чесно. Також вирішила, що завтра повернуся додому, на пари не піду. Буду лікуватися, поки не стане краще. Оля з Максом без мене там точно не пропадуть, вони такі, що знайдуть собі раду. 

Оля пропонувала Максу залишитися у неї, але він вирішив їхати додому, адже завтра перший день в університеті й у нього нема змінного одягу з собою. Він поїхав близько одинадцятої години ночі, ми ж одразу пішли по своїх кімнатах, адже день видався дуже важким та насиченим. 

Я лягла у своє ліжечко, вимкнула настільну лампу і була готова поринути у світ Морфея, але мій телефон вирішив по іншому, або хтось ще. Пролунав звук вхідного повідомлення. Цікаво! хто це мені пише так пізно? Нервово схопила телефон і побачила сповіщення на телефоні: 

«m.mark надіслав вам повідомлення»  1 хв тому

Всередині, ніби ураган пройшов. Не буду одразу читати, відповім трохи пізніше. Хай не думає, що я рада читати його повідомлення. Оце жіноча логіка, напевно всі так роблять, хоч колись. Мені було дуже цікаво, що написав Марк, але я вірно дочекалася поки пройде хоча б хвилин п’ять і відкрила повідомлення. 

inst: m.mark
«Чому не сказала, що захворіла? Могли б зустрітися іншим разом» - 23:21 

Він хвилюється за мене чи що? Стоп! Як він дізнався, що я погано себе почуваю? Отже, він точно чув нашу розмову з Максом тоді у кімнаті, але, як довго він там стояв? 
Поки я думала, що відповісти, прийшло ще одне повідомлення від нього. 

inst: m.mark
«Як ти себе почуваєш зараз?» - 23:27

Він весь цей час чекав на мою відповідь?