Глава 13

 - Він мій! - істерично прокричала Міла.

Я спокійно готувала на кухні щось перекусити для нас з Марком, поки хлопець вирішував якісь справи. За вікном світило сонце і від цього мені хотілося посміхатися. Раптом двері квартири відчиняються й всередину вривається оскаженіла Міла. Вона була наповнена люттю, а очі, немов дві чорні діри, які ось-ось поглинуть усе довкола. Я знала, що цей день рано чи пізно настане.. Шляху назад нема. 

 - На ньому написано, що він належить тобі? - спокійно промовила, відриваючись від своїх справ. Я поправила своє волосся, яке спадало на обличчя та повернулася до Міли.

Дівчина так і дивилася на мене, хоча ні, її очі збільшилися у два рази. Вона поступово почала підходити до мене від чого мені стало лячно. Сподіваюсь Міла нічого поганого мені не зробить, адже закохана жінка спроможна на все. 

 - Хто ти в біса така, щоб зі мною так розмовляти? - вона то стискала, то розтискали долоні, а вилиці постійно тримала в напружені. 

 - А хто ти така, щоб ось так вриватися до мене? - кращий метод захисту - це напад. 

Я продовжувала дивитися на Мілу і паралельно благала в думках, щоб зараз до квартири зайшов Марк. 

 - Я та, кому належить Марк. І ніякі одруження не стануть мені на заваді. - зціпивши зуби промовила дівчина. Вдихнувши повітря на всі груди та голосно видихнувши, продовжила: - Ніколи в житті не повірю, що він закохався у таку, як ти. Щось тут не чисто. - хитро посміхнулася. 

 - А що зі мною не так? - її слова зачепили мою душу. - Чим я гірша за тебе? - я почала поступово підходити до неї. 

 - Всім. Ти. Ніхто. - вона спеціально зробила паузу між цими слова, щоб ще більше зробити мені боляче. - Я знищу тебе! І всіх, хто стане на моєму шляху. Марк буде зі мною. Він прийде до мене, втече від тебе, від такого жалюгідного дівчиська. 

 - Це станеться тільки у твоїх снах. - випалила я.

Міла закипала від злості, здавалося ніби вибухне прямо тут. Вона швидкими кроками наблизилася до мене та дала сильного ляпаса, від чого моя щока почала сильно пекти. Це було неочікувано. Я повернула голову на неї та побачила задоволене обличчя. Вона швидко обернулася та пішла, залишаючи мене сам на сам з роздумами. Поглянувши їй у слід, голосно закричала, не стримуючи емоцій. 

 - Агов! Софа! - різко відкриваю очі й бачу перед своїм обличчям стурбовану Олю. Я схопилася рукою за щоку та промовила: 

 - Що сталося? - за вікном вже світало. Отже, це був сон. 

 - Ти закричала уві сні. Я так злякалася за тебе. - тихо промовила подруга, сідаючи біля мене. - Тобі приснився жах? 

 - Якщо її можна так назвати, то жах. - тихо відповіла під ніс, закутуючись у ковдру ще більше. Від цього сну, аж в горлі пересохло. - Можеш, будь ласка, принести води.

 - Так, я швидко. 

Вже за хвилину Оля принесла мені склянку прохолодної води. Я миттю осушила її й одразу відчула як пішла прохолода по тілу. 

 - Ти така червона. - подруга доторкнулася до мого обличчя й одразу прибрала руку. - Ти вся гориш.. Зараз я принесу ліки. 

Оля швидко побігла на кухню та принесла мені градусник з аптечкою. У мене температура, тільки цього не вистачало.. Добре, що не все так критично. Подруга заварила мені лікарський чай проти застуди й, коли моя голова опинилася на подушці, знову поринула у сон, сподіваюся після того, як прокинуся, стане краще. 

Мій сон перервав дзвінок телефону, це була моя мама. Так не хочеться відповідати, але потрібно. 

 - Так? - в’яло промовила, піднімаючи голову з подушки. 

 - Софія, будь ласка, повертайся додому. - благально протягнула мама.  

 - Мамо, я хочу побути на самоті. Мені важко прийняти ваше рішення, потрібно переварити усю інформацію. Один день і все.  

 - Добре, тільки обов’язково повертайся завтра. - сумно промовила. - І ще одне. Тато і дядько Олександр підшуковують для вас із Марком квартиру, де ви будете жити до і після весілля. Заодно краще пізнаєте один одного. У відповідь лише тиша.. Ми будемо жити разом? Що? 

 - Доню? 

 - Мамо.. Я не хочу.. - на очі знову наверталися сльози, а у горлі пересохло.

- Марк хороший хлопець, батьки чудові, ми дружимо з ними вже багато часу, ти будеш в надійних руках. - тихо промовила мама. Я відчувала, що десь там у глибині душі, вона теж не хотіла цього, але пригнічує ці відчуття.

 - Але ж я його не кохаю. - ледь вимовила.

 - З часом все зміниться, доню. - прошепотіла вона у відповідь. 

 - Мамо, я передзвоню пізніше, мене кличе Оля. - збрехала я і скинула дзвінок. 

Ця розмова виснажила мене ще більше. Я безсило впала на ліжко і поглянула на стелю. 

 - Це все справді відбувається зі мною? - прошепотіла, витираючи сльози, які зрадницькі почали виступати на очах. 

 - Що відбувається? - раптом почула. Навіть не помітила, як до кімнати увійшла Оля. 

 - Мені потрібно стільки всього тобі розповісти. 

 - Але спочатку гарячий курячий бульйон та ліки. А потім все інше. Підіймайся і йди на кухню до мене, вже обід. 

Навіть не помітила, що вже не ранок. Я взяла до рук телефон та побачила в інстаграмі багато повідомлень від Марка та Макса. 

Inst: m.mark

«Машина доставлена додому, все в порядку. Батькам сказав, що ти залишишся у подруги. Всі дуже хвилювалися за тебе»  - 23:35 

«Ми домовлялися сьогодні поговорити з друзями, де зустрінемося?» - 08:47 

«Як ти?» - 08:48

inst: _sofiaa

«Приїжджайте до нас через 2 години. За тією адресою, куди ти привіз мене вчора» - 13:07 

Відповіді не було, він лише прочитав. Я переглянула повідомлення від Макса, він запитував як пройшла вечеря, чому так довго не відповідаю, і чи йому варто приїхати до мене. Все, що змогла відповісти, це те, що я в Олі й погано себе почуваю. 

Відклавши телефон, піднялася з ліжка та пішла до кухні. Звідти йшов такий  приємний аромат, всі мої рецептори ніби ожили.

 - Так смачно пахне. Ммм.. - протягнула я, сідаючи до столу.